Філологічній ниві він присвятив багато часу – від пори збирання діалектного матеріалу й захисту кандидатської дисертації, тобто з 60-их років ХХ століття. Тоді, працюючи спочатку вчителем української мови і літератури на Чернігівщині, а потім будучи аспірантом, він досліджував назви виробів народних ремісників, поширені у південночернігівських та сусідніх поліських говірках. Працюючи після закінчення аспірантури спочатку в Івано-Франківському державному педагогічному інституті, а потім (з 1972 року) – у Луганському педагогічному інституті імені Тараса Шевченка (згодом – університеті), Анатолій Степанович керувався самостійно виробленими принципами, якими він майже ніколи не поступався.

Співробітники кафедри української мови  (та й не лише вони) пам’ятають, як він ретельно слідкував за виходом нових лінгвістичних праць, обов’язково перечитував усі статті відомих на той час періодичних лінгвістичних видань («Мовознавство», «Вопросы языкознания» та ін.) і говорив: «Я вважаю, що день для мене пройшов даремно, якщо я нічого не прочитав нового». Тому він постійно відвідував обласну й інститутську (а потім уже університетську) бібліотеки і бував там щодня.

Анатолій Степанович намагався осмислити те, що він читає, а тому керувався таким принципом: «День, коли я не написав жодної сторінки, вважаю даремно втраченим для себе». Отже, писати й обдумувати прочитане він прагнув щодня.

Анатолій Степанович із тих учених, які вміли ставити перед собою завдання і все робили для того, щоб реалізувати задумане. Скажімо, ще в далеких 70-их роках ХХ століття він сказав: «Я хочу стати й стану професором». Його мрія здійснилася на початку  90-их років ХХ століття.

Анатолій Степанович намагався передати свій досвід наукової роботи молодшим колегам. Не випадково сьогодні усі  викладачі кафедри української мови і журналістики називають його своїм учителем.

Анатолій Степанович охоче проводив індивідуальну роботу зі студентами, особливо хлопцями, яких, як відомо, на нашому факультеті було на так багато.  Він говорив зі студентами про плани на майбутнє, де мріють працювати, чим захоплюються, якою підприємницькою діяльністю займаються тощо. Анатолій Степанович знаходив час для спілкування з обдарованими здобувачами освіти: він знайомився з першими виданнями книг наших майбутніх письменників (наприклад, Тетяни Стус), читав перші вірші (наприклад, Олексія Півня). Така індивідуальна робота зі студентами й сьогодні на часі. Це приклад того, як у невимушеній бесіді дізнатися про захоплення й плани студентів на майбутнє.

А. С. Зеленько – автор кількох фундаментальних праць з лінгвістики. Зокрема, усі знайомі з його монографією «Проблеми семасіології в аспекті еволюції лінгвістичних парадигм (семантики, прагматики, парадигматики й синтагматики» (2016 р.).

Висловлюючи щирі співчуття родині професора і всім його учням у зв’язку з непоправною втратою, хочемо запевнити, що для нас Анатолій Степанович назавжди залишиться  світлою  особистістю, відомим ученим, учителем.

Катерина Глуховцева