Центральною подією табору стало спільне сходження на вершину Піп Іван Чорногірський. Цей підйом об’єднав майже 70 людей, велику й згуртовану родину, де кожен розділяє спільний біль та спільну надію. Разом ішли батьки, дружини та діти тих, хто віддав за Україну найдорожче або досі перебуває у невідомості чи неволі. Пліч-о-пліч із родинами, аби стати для них живою опорою, йшли чинні захисники, військовослужбовці 3, 7, 27, 31 та 94 -го прикордонного загону, 26-ї окремої авіаційної ескадрильї, представники Національної академії ДПСУ.

Ця традиція єднання та пам'яті народилася у 2024 році із підкорення Говерли, у 2025-му продовжилася на схилах Великої Сивулі, а цьогоріч відгукнулася в серці Чорногори. Такі заходи, це не просто про маршрути, це про невимовну силу триматися разом, про можливість знайти наснагу жити далі й вірити попри все.

Для нашого університету ця подія має особисте й болюче значення. Гортаючи списки полеглих героїв-прикордонників, ми з глибоким сумом та з безмежною гордістю впізнаємо імена наших випускників. Вони були нашими студентами, сиділи в аудиторіях, будували плани на майбутнє, а стали нашою вічною пам'яттю та небесною вартою.

Низький уклін родинам захисників. Шана і слава кожному Герою.