Захід був присвячений практичному опануванню основ створення хайку – традиційної японської поетичної форми, що вирізняється лаконізмом, увагою до конкретної деталі та здатністю передавати значний емоційний і смисловий зміст через кілька образів.

На відміну від звичайного теоретичного заняття, воркшоп передбачав активну участь студентів на кожному етапі роботи. Учасники не лише дізнавалися про особливості японської поезії, а й одразу випробовували запропоновані прийоми на практиці: спостерігали, фіксували побачене, добирали образи, створювали власні тексти та редагували їх.

Робота розпочалася з простого завдання – протягом кількох секунд уважно подивитися навколо й зафіксувати те, що можна побачити, почути або відчути. Це могли бути сонячний промінь на підвіконні, шум за вікном, мокрий асфальт, тінь дерева, звук кроків чи рух фіранки. Саме з таких, на перший погляд, непомітних деталей учасники починали створювати свої перші поетичні образи.

Під час тренінгу студенти ознайомилися з основними рисами традиційного японського хайку: тричастинною композицією, сезонним образом кіґо та композиційною паузою або переломом – кіре. Водночас особливу увагу було приділено можливості творчо адаптувати цю форму до українського культурного досвіду.

Одним із ключових завдань стала вправа «Не називай!». Студенти вчилися передавати такі поняття, як сум, самотність, любов, страх чи осінь, не називаючи їх безпосередньо. Замість пояснення емоції потрібно було знайти конкретну ситуацію або предмет, через який читач зможе її відчути.

Важливою частиною воркшопу стало «полювання на момент». Учасники шукали навколо себе невеликі, але виразні ситуації: листок, що прилип до черевика, відображення неба в калюжі, самотню чашку на підвіконні, рух вітру або забутий на лавці шарф. Після цього вони вчилися перетворювати спостереження на поетичний матеріал.

Наступний етап передбачав концентрацію образу. Із цілого спостереження студенти вибирали лише кілька ключових слів і визначали, що між ними відбувається. Для побудови композиції використовувалася також техніка «двох кадрів», коли перші образи створюють певну ситуацію, а останній рядок додає несподівану деталь або змінює сприйняття попереднього.

Окрему увагу було приділено українським сезонним образам. Калина, вишні, стерня, чорнозем, туман над річкою, перший сніг, осінній вітер та інші реалії українського культурного простору можуть ставати основою хайку, надаючи традиційній поетичній формі національного звучання.

Не менш важливим етапом стала робота з уже написаним текстом. Під час вправи «Викинь половину» студенти скорочували свої хайку, вилучаючи слова, які не несуть додаткового образного навантаження. Така практика допомогла усвідомити, що лаконічність — одна з головних художніх особливостей хайку, а кожне слово має бути необхідним.

Під час фінального завдання учасники створили власні хайку на три тематичні напрями: «Природа», «Людина» та «Український простір». У поетичних спробах з’явилися образи дому, дороги, вокзалу, поля, міста, пам’яті, зустрічі та очікування.

Завершальним етапом воркшопу стала рефлексія. Студенти обговорили, що виявилося найскладнішим у роботі над хайку, як змінюється текст після вилучення зайвих слів і чи можливо передати сильне почуття, не називаючи його прямо.

Підсумовуючи роботу, професор Наталія Леонідівна Юган наголосила, що хайку – це мистецтво уважного спостереження та вміння побачити значне у звичайному. Три рядки можуть бути достатніми для створення цілісного образу, якщо в них залишається лише найважливіше.

Відкритий воркшоп-тренінг став для учасників можливістю не лише познайомитися з японською поетичною традицією, а й спробувати власні сили у творчому письмі, розвинути образне мислення та навчитися уважніше помічати поетичний потенціал навколишнього світу.

 Факультет соціальних і гуманітарних наук