День вишиванки

20.5.2020

Факультет української філології та соціальних комунікацій відзначає День вишиванки.

У третій четвер травня ми відзначаємо Всеукраїнський день вишиванки.

Вишиванка – це не просто одяг та модний тренд, це душа української нації. Вона є традиційним символом здоров’я й краси, щасливої долі й родинної пам’яті, любові й вірності. Вишиванка – національна святиня, генетичний код українця, бо символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Вишивати сорочку – означало очищати душу. Усім відомі слова Дмитра Павличка з пісні «Два кольори»:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію. Для наших предків це був як повсякденний, так і святковий одяг. Самобутність української вишиванки дозволяє вдягати її до церкви, на свята, дні народження, весілля та інші важливі події в житті кожної людини.

Українська дівчина спочатку одягала сорочку, на неї – спідницю чи плахту, потім запаску, зав’язувала поясом і наостанок – керсетку. На ноги – чобітки або ошатні черевики, на голову – віночок, на шию – намисто, дукачі.

Тканина сорочки, вишивка і навіть колір ниток, уважалося, мали чарівну силу. Виготовляли полотно за допомогою прядок, мотовил, веретен, станків для ткання (тканиць) і прикрашали їх магічними знаками сонця, поля, води. Ці знаки нібито відлякували злі, ворожі сили, хвороби, нещастя. Тож таке ткання з рук давніх ткаль виходило, як зачароване на добрі діяння. Потім сорочку вишивали, і шитво теж було непростим: серед ниток була нитка червоного кольору, бо цей колір вважають чарівним оберегом. І не тільки червоні нитки, а й усі магічні знаки та символи, що захищають людину, звуть оберегами.

Сьогодні дедалі більше чоловіків і юнаків починають носити сорочки-вишиванки. Серед жінок і дівчат також з’явилося більше сучасного одягу з вишиванками. Таке повернення традицій збагатить сучасний духовний світ кожного українця.

Не можна не згадати також про український вишитий рушник, який символізує гостинність, доброзичливість, чистоту почуттів, безмежну любов до своїх дітей. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Рушник уособлює не лише естетичні смаки українців, але є також своєрідною візиткою, а точніше – обличчям оселі, а відтак і господині. Колись казали, що дівчина, котра вишиє в житті хоч один рушник, не може бути байдужою.

Змалечку кожному відома пісня «Про рушник» Андрія Малишка:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

У народі говорили: «На рушник стати – навік друга знайти», «Дім без рушників, як сім’я без дітей». Тож хай стелиться Вам доля рушниками!

Будьмо українцями! Будьмо красивими, здоровими, мудрими!

Факультет української філології та соціальних комунікацій