Всеволоду Григоровичу Пічугіну – 115 років

20.2.2026

Величезну роль у розвитку ЛНУ імені Тараса Шевченкау 60-70-х роках минулого століття відіграв його ректор Всеволод Григорович Пічугін (23.02.1911 р.–04.08.1991 р.), якому 23 лютого 2026 р. виповнилося б 115 років.

Цього року Луганський національний університет імені Тараса Шевченка – один із найстаріших закладів вищої освіти України – відзначає свій 105-й день народження. Саме з відкриття 1 березня 1921 року першого на Донбасі вищого навчального закладу – Донецьких вищих педагогічних губернських курсів – починається його історія. Сьогодні він є визнаним лідером вітчизняної вищої школи. Однак університет не був би таким без внеску тих, хто у різні роки творив його історію. Величезну роль у розвитку ВНЗ у 60-70-х роках минулого століття відіграв його ректор Всеволод Григорович Пічугін (23.02.1911 р.–04.08.1991 р.), якому 23 лютого 2026 р. виповнилося б 115 років.

Для всіх тих, хто працював чи навчався в інституті на той час, ця дата є своєрідним маркером пам’яті цього досвідченого керівника, вченого-історика, мудрої та порядної людини. Саме під його началом (1960–1975 рр.) Ворошиловградський державний педагогічний інститут увійшов до десятки найкращих вищих навчальних закладів України.

Всеволод Григорович народився у м. Острогозьку Воронезької області у сім’ї службовця. У 1927 році він закінчив середню школу і протягом 1928–1939 років. працював на різних посадах у бібліотечній системі. У 1934 р. він був направлений до Донбасу, де став завідувачем відділення Книгоцентру у містах Горлівка та Луганськ. Любов до книг певною мірою визначила його вибір, і в 1939 р. він вступив на історичний факультет Луганського педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка.

Друга світова війна перервала його навчання у Луганську. Ця сторінка біографії Всеволода Пічугіна – одна з тих, де він постає перед нами як людина високої громадянськості та честі. З січня по червень 1942 р. він був курсантом Томського артилерійського училища, а з червня 1942 р. молодий офіцер вже брав участь у бойових діях на Калінінському, Західному та 2-му Білоруському фронтах Другої світової.

Закінчив війну Всеволод Григорович у травні 1945 р. За бойові заслуги він був нагороджений орденами Червоної Зірки (1942 р.) та Вітчизняної війни І та ІІ ступеня (1944 р., 1945 р.). Після звільнення в запас у званні гвардії капітана В. Г. Пічугін з січня 1946 р. по вересень 1951 року перебував на партійній роботі в Луганську, а в 1951 р. він вступив до аспірантури, по закінченню якої, у 1954 р., успішно захистив кандидатську дисертацію за темою «Провал американських планів реставрації капіталізму у країнах народної демократії Південно-Східної Європи, 1947–1952 рр.».

Подальша викладацька та наукова діяльність В. Г. Пічугіна була тісно пов’язана з Донбасом. Так, у березні 1954 р. він очолив кафедру історичних наук Вищої партійної школи у м. Сталіно (нині – Донецьк). У липні 1959 р. у зв’язку з ліквідацією ВПШ його перевели на посаду старшого викладача кафедри історії Луганського педінституту, а в лютому 1960 р. В. Г. Пічугіна було призначено ректором Луганського (с 1970 р. – Ворошиловградського) державного  педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка.

Колеги та студенти запам’ятали його як талановитого управлінця, авторитетного вченого та прекрасного викладача. Завдяки зусиллям В. Г. Пічугіна була серйозно зміцнена матеріально-технічна база інституту, зокрема, було збудовано другий навчальний корпус та гуртожитки № 3 та № 4. Крім того, було суттєво розширено кількість напрямків та спеціальностей підготовки вчителів. Не менше дбав він і про науково-педагогічні кадри: були створені сприятливі умови для підготовки та підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу у провідних наукових центрах колишнього СРСР. Не забував ректор і свій рідний історичний факультет, який його стараннями перетворився на справжню «кузню кадрів» для Луганської області та України.

За вагомий внесок у розвиток вищої освіти в Україні  В. Г. Пічугін був відзначений орденами «Трудового Червоного прапора» (1961 р.) та «Жовтневої революції» (1972 р.), почесним званням «Заслужений працівник культури УРСР» (1968 р.). У зв’язку з погіршенням стану здоров’я у 1975 р. В. Г. Пічугін був переведений на посаду завідувача, а потім доцента кафедри загальної історії інституту, на якій він працював до квітня 1990 р. А 4 серпня 1991 р. Всеволода Григоровича Пічугіна не стало.

До сторічного ювілею В. Г. Пічугіна кафедра всесвітньої історії та міжнародних відносин ЛНУ спільно з Інститутом історії України НАНУ провела Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Холодна війна» 1946–1991 рр.: причини, перебіг, наслідки». Широка географія учасників конференції свідчила про те, що її тематика була унікальною, не мала аналогів в Україні, а актуальність досліджень привернула увагу не лише українських, а й закордонних учених.

Як зазначив нещодавно у соціальній мережі правнук В. Г. Пічугіна, особливу гордість для його сім’ї завжди представляв саме його прадід Всеволод Григорович. А всі ті, хто працював чи навчався тоді в інституті – декани факультетів, завідувачі кафедр, викладачі, методисти, співробітники, колишні студенти – згадайте цю мудру людину добрим словом. І не забувайте, як жартома називали нашу альма-матер – ВГПИ (російською), або Всеволода Григоровича Пічугіна Інститут.

А. О. Данильєв, заступник директора Луганського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти, кандидат історичних наук, доцент,
Заслужений працівник освіти України