«Декомунізація та дерусифікація в сучасному українському суспільстві»

3.11.2025

31 жовтня в ЛНУ імені Тараса Шевченка відбулося чергове засідання студентського дискусійного клубу «СКІФ», присвячене темі «Декомунізація та дерусифікація в сучасному українському суспільстві».

Обговорення охопило широкий спектр питань — від правового підґрунтя державної політики декомунізації до її культурного, освітнього й суспільного виміру. Під час зустрічі учасники говорили про очищення публічного простору від символів тоталітаризму, трансформацію історичної науки, музейної справи та шкільної освіти, а також про те, як у результаті перейменувань і культурних змін вибудовується нове міське середовище. Обговорення було спрямоване на пошук відповіді на складне питання: чи можливо очистити український простір від російських та радянських символів, не втрачаючи при цьому важливих сторінок власної історії.

Вступне слово виголосила старший викладач кафедри історії та археології Євгенія Шевцова, що розкрила ключові поняття, визначення і межі дії чинного законодавства, зокрема положення Закону України № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів» і Закону № 3005-IX «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики та деколонізацію топонімії». Євгенія Шевцова докладно пояснила, що ці нормативні акти не мають на меті стирання історії, а регулюють відповідальність за публічну пропаганду тоталітарних символів, визначають виключення, які дозволяють їх використання в наукових, музейних, освітніх і мистецьких цілях. Такі винятки є важливими, адже забезпечують баланс між свободою наукового дослідження та захистом суспільства від повторного відтворення ідеології насильства. Вона підкреслила, що розуміння правового підґрунтя – це необхідна передумова для свідомого впровадження деколонізаційних практик на місцевому рівні, у сфері культури, освіти та управління. Окремо Є. Шевцова поділилася ресурсами, що допомагають орієнтуватися в сучасній державній політиці пам’яті: це методичні рекомендації Міністерства культури та інформаційної політики України, роз’яснення Українського інституту національної пам’яті, а також офіційні переліки осіб, подій і символів, які підпадають або не підпадають під дію закону.

Другий тематичний блок модерувала здобувачка Валерія Ільницька, зосередившись на темі «Музеї, пам’ятки, культурні інституції: декомунізація та дерусифікація в просторі пам’яті». Вона зазначила, що музей у сучасному суспільстві – це не лише сховище артефактів, а інтелектуальний і моральний майданчик, де формується нове ставлення до історії. Здобувачка навела приклади переосмислення музеями історичної спадщини, змін назв та акцентів у темах радянської історії. Валерія підкреслила, що в процесі деколонізації українські музеї дедалі частіше відходять від радянських схем й переходять до критичного аналізу минулого.

Тему впливу радянської та російської спадщини на освіту розкрив Олександр Мірошниченко у тематичному блоці «Російська та радянська спадщина у шкільній освіті: нові виклики та методичні підходи». Здобувач акцентував на тому, що українська школа відіграє провідну роль у формуванні світогляду молодого покоління, і саме тому освітній аспект деколонізації має першорядне значення. О. Мірошниченко проаналізував оновлені навчальні програми з історії України та всесвітньої історії, в яких відбувається поступовий відхід від імперської перспективи. Було наголошено, що сучасна методика навчання історії передбачає не лише засвоєння фактів, а розвиток критичного мислення, уміння розрізняти пропаганду та історичний аналіз.

Протягом всього обговорення учасники ділилися власним досвідом, спостереженнями та аргументами щодо деколонізаційних процесів. Було наведено конкретні приклади з життя, що демонструють, як відмова від імперських і радянських символів впливає на самоусвідомлення суспільства.

Фінальну частину засідання модерувала завідувачка сектору ЛОКМ Юлія Цикулова, виступивши з доповіддю «Топонімічна дерусифікація та декомунізація: становлення нового українського простору чи відновлення старих традицій?». Вона розкрила топонімічну політику як важливий вимір культурної ідентичності, зазначивши, що назви наших вулиць, площ і населених пунктів –це відображення системи цінностей і колективної пам’яті. Луганський обласний краєзнавчий музей був дотичний до процесу перейменування топоніміки і Ю. Цикулова навела приклади з різних регіонів України, де це процес спричинив широку суспільну дискусію: чи варто повертати старі історичні назви, чи створювати нові, що відповідають сучасним реаліям. За її словами, топонімічна дерусифікація не є механічним процесом, а вимагає міждисциплінарного підходу, що враховує історичну спадкоємність, мовні традиції, регіональні особливості та суспільну думку.

У висновку, питання необхідності позбавлення публічного простору від російських і комуністичних елементів не викликало жодних суперечок – усі учасники засідання погодилися з тим, що це природний і закономірний етап розвитку незалежної держави та її історичної науки . Водночас підкреслювалося, що не можна замовчувати ці сторінки історії: їх необхідно критично та об’єктивно переосмислювати, пам’ятати про трагічні події, які стали наслідком тоталітарних практик, і розуміти, чому Україна має стояти за власну незалежність. Учасники наголосили, що виховання історичної пам’яті та відрази до будь-яких форм тоталітарних і імперських режимів є основою сучасної української ідентичності, яка формується через усвідомлення цінності свободи, правди та людської гідності.

Запрошуємо долучатися до наступних засідань студентського дискусійного клубу «СКІФ»