Голодомори ХХ століття – це геноцид нації

25.11.2024

«Голодомори ХХ століття – це геноцид нації», тематика відеозустрічі-реквієму, що була проведена 23 листопада 2024 року.

Її активними учасниками стали викладачі і здобувачі освіти Фахового коледжу і Старобільського фахового коледжу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Зустріч була приурочена 91-й річниці подій Голодомору 1932 – 1933 років в Україні. Організатором віодеозустрічі був викладач історії Олександр Карпенко.

Українці, згідно Указу Президента України від 1998 року «Про встановлення Дня пам’яті жертв Голодомору» поминають безневинно убієнних сталінським тоталітарним режимом в четверту суботу листопада місяця. У цьому році цей день припадає на 23 листопада. Але втретє це відбувається в умовах російсько-української війни. І тому жива пам’ять надзвичайно важлива. Що це так переконує нас складне історичне сьогодення. Всі злочини повинні бути розкритими, злочинці покарані, а жертви гідно вшановані. Злочини не мають строку давності. Це добре повинен запам’ятати  кожний.  І особливо кожний тиран та диктатор, не дивлячись коли він перебував при владі. Така вона істина.

ХХ століття було досить складним для українців. Українців намагалися знищити як націю. Робили це досить жорстоко. За 25 років ХХ століття тричі на родючій українській землі були голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Вони стали прикладами геноциду. Це був геноцид економічний і геноцид політичний. Це була плата за спробу вибороти власну державність і бути господарем на українській землі. Але не судилося. Сталін і його політичне оточення мали іншу думку. За 25 років український народ лише прямими втратами втратив понад сім мільйонів чоловік.

І тому в День пам’яті жертв голодомору  колективи двох навчальних закладів мали можливість дослідити причини, хід і наслідки голодоморів-геноцидів. Ділилися власними розповідями про те, як їх пращури переживали трагічні події. Суцільна колективізація стала злом для працьовитого українського селянина, але він був загнаний до колективного господарства і змушений був важко працювати за трудодні, втративши при цьому все власне майно, що було забране до колгоспу. І так не один десяток років.

Власні злочинні дії тоталітарна система прикривала, говорячи на весь світ про те, що в Україні голоду не має. Так і в 1921-1923 рр., і в 1932-1933рр., і в 1946-1947 рр. І лише роки державної незалежності України дали першу можливість належним чином вшанувати жертв голодоморів. У 1993 році на благодатній Лубенській землі було відкрито перший в Україні пам’ятник жертвам голодоморів. Нині їх десятки у великих і малих містах та містечках нашої держави та за кордоном. У 2008 році Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом.  На жовтень 2024 року 28 держав світу і їх парламенти визнали, що це саме так. Серед перших трьох були: Естонія, Австралія, Канада.

У цей день пошанування безновинноубієнних голодом студенти і викладачі долучилися до акції «Запали свічку пам’яті за жертвами Голодомору. Борись за Україну та підтримуй воїнів». 

Сьогодення переконує в тому, що і через століття українці долають ті випробування, що додали їх пращури століття тому назад. Адже ніхто не застрахований від жорстоких і непродуманих методів, що мають на меті за будь яку ціну продовжувати знищення українців виключно за те, що вони українці.