90 років істфаку: 1941–1968

20.3.2024

Цього року навчально-науковий інститут соціальних і гуманітарних наук (істфак) святкує 90-річний ювілей.

У червні 1941 р. студенти та викладачі історичного факультету зіштовхнулися з викликами, які, на жаль, розуміє кожен їх сучасний колега. У перші дні німецько-радянської війни частина викладачів та студентів добровольцями пішли на фронт. Іспити, які в той час проводилися, були припинені, випускники отримали довідки про закінчення теоретичного курсу й відправлені на роботу, а військовозобов’язані – до військкоматів. У 1941 р. набору на факультет, як і загалом до інституту, не було, студентів 2–4-х курсів перевели на систему самостійної роботи.

Випуск істориків. 1945 р.

Випуск історичного факультету учительського інституту. 1948 р.

Факультет у складі інституту двічі евакуювали: у липні 1942 року – до м. Енгельс Саратовської області (після звільнення Ворошиловграда (Луганська) у лютому 1943 р. заклад реевакуювали в рідне місто, але влітку у зв’язку із загостренням на фронті його було евакуйовано вдруге – до с. Володимирівка Сталінградської (зараз – Волгоградської) області. Остаточно повернуться до рідного міста інститут,  а з ним і факультет, змогли лише восени 1943 р. Історичний факультет в той час очолила Ніна Барщевська.

Група студентів-істориків. У першому ряду — Віктор За¬плавський, у другому — Віктор Пилипенко. 1949 р.

Збори студентського наукового товариства. Виступає доцент Яків Корчмар. 1949 р.

Відновити навчальний процес виявилося вкрай важкою справою. Корпус був майже непридатний для навчання: тут під час окупації знаходилися німецькі казарми, всі меблі, бібліотеку окупанти знищили, а приміщення, як і два студентські гуртожитки, зруйнували під час відступу (навчальний корпус буде повністю відбудовано лише в 1955 р.). У 1943–1944 рр. студенти слухали лекції стоячи, практичні заняття проводилися на підвіконнях та підлозі в неопалюваних аудиторіях. Столи, стільці, навчальна література збиралися по крихті.

Біля історичної мапи. 1950-і роки

На відбудові гуртожитку №1. 1957 р.

Кафедри, очолювані  Яковом Корчмарем, Олексієм Миланичем і Абрамом Лисянським, були неукомплектовані. Так, на три кафедри мали лише 12 викладачів, тож навчальні курси викладалися тоді, коли з’являлися потрібні фахівці. Але попри всі негаразди, у 1944 та 1945 роках все ж відбулися нечисленні «воєнні» випуски істориків.

У читальному залі бібліотеки. 1957 р.

Дмитро Жданов проводить заняття з філософії. 1958 р.

Із закінченням війни й поверненням до мирної праці в історії факультету починається нова доба розвитку. Однак набори в перші повоєнні роки були обмеженими. Так, у 1945 р. було зараховано лише 36 студентів, а випуск 1946 р. становив 32 особи.

Група студентів і викладачів історико-філологічного факультету. 1958 Перший ряд (зліва направо) Яків Корчмар, Олександр Миланич, Юлія Яворська, Олександр Єфремін, Ольга Маштабей, Іван Білогуб, Олексій Міхно

Випуск 1960

У 1946 р. кількість кафедр на факультеті скоротили до двох – історії СРСР та УРСР (завідувач – Яків Корчмар) і загальної історії (завідувач – Іван Реднікін). Досить часто змінювалися декани: у 1947–1948 рр. факультет очолював Володимир Котляров, 1948–1949     – Олександр Хвостов, 1949–1950 – Григорій Потапов, 1950 – Михайло Гулий, 1950–1951 – Яків Корчмар.

Відпочинок у студентському гуртожитку. 1962 р.

На практиці в таборі Молодість 1968 р.

Студенти історичного факультету Євгенія Букаєва, Володимир Семистяга, Тетяна Гаміна (зліва направо) на заняттях археологічного гуртка. 1969 р.

У 1951–1968 рр. історичний факультет був об’єднаний з факультетом російської мови та літератури в історико-філологічний факультет, який очолювали До 1962 року його очолював Олексій Міхно (1951–1962), Григорій Чумаков (1962–1965), Володимир Мотренко (1965–1968). А у 1956 р. було навіть зроблено спробу закрити підготовку істориків і розформувати історичні кафедри. Але керівництву інституту й факультету вдалося відстояти їх і рішення було скасовано.

Навчально-науковий інститут
соціальних і гуманітарних наук