Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Війна забирає найкращих…

Десантник Данило Наумов, позивний Наум, загинув від кулі ворожого снайпера у бою за «Шервудський ліс» – лісову територію на схід від траси Ізюм-Слов’янськ. 

Захиснику назавжди 22 роки. Данило родом з міста Рубіжне Луганської області. У 2019 році закінчив Рубіжанський політехнічний технікум імені О.Є.Порай-Кошиці, який є підрозділом Луганського національного університету імені Тараса Шевченка,  здобув фах товарознавця. Під час навчання працював на «Новій пошті». З 2014 року був членом організації «Права молодь», потім входив до «Правого Сектора». Цікавився комп’ютерами. Любив спорт, займався гандболом і дзюдо, цікавився футболом. Колекціонував марки.

У 2020 році хлопець пішов на військову службу до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив у 90-му окремому аеромобільному батальйоні імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова, що у складі 81-ої окремої аеромобільної бригаді. Виконував бойові завдання на території ООС. Під час повномасштабної війни обіймав посаду навідника-оператора. З перших днів вторгнення разом із побратимами продовжував стримувати та нищити ворога на Харківщині й Донеччині.

Олександр Коваль, який закінчив ЛНУ імені Тараса Шевченка у 2006 році, з 2010 по 2014 роки працював у Рубіжанській ДЮСШ на посаді тренера з гандболу так розповів про свою команду і свого вихованця Данила Наумова:

«Я знав його хлопчиком 12-літнім, коли прийшов тренувати свою першу команду. Це були незабутні роки… Це була моя найкраща спортивна кар’єра… Ми зростали разом. Я, не найкращий гравець, провів тоді найкращий сезон у своєму житті, тренуючи свою першу команду і граючи за  «Буревісник» м. Луганськ та отримав запрошення до національної збірної, не першим номером, звичайно, а тільки 3-ім. Перший та другий  і зараз грають у збірних – один України , другий вже Словакії. Я тоді відмовився заради команди, хоча мріяв про збірну все життя, але тоді не розумів, як це можна поєднувати. Хотів всю увагу віддавати лише моїм хлопцям! Хотів, щоб вони були найкращими, щоб не повторювали моїх помилок!

І нам це вдавалося. Вони довіряли мені, а я їм! Ми завжди спілкувались, як друзі. Ми могли програти якусь важливу гру, а потім «вкусити» грізного суперника… Команда з невеличкого  містечка, була основною командою Луганської області на чемпіонаті України з гандболу і займала там не останнє місце! Пишаюсь ними до сих пір!

Але у 2014 році я був змушений покинути своїх хлопців, я зробив вибір заради своєї родини, своєї маленької донечки…

І, на жаль, не зберіг контакти. Ми трохи спілкувались, але у мене було відчуття, що я їх залишив і тому не виходив на зв’язок… Мені просто було соромно. Потім нове життя, робота… Але за своїх хлопців думав завжди! Думав, як я приїду до Рубіжного, зберу їх всіх і вони будуть розповідати про себе дуже довго, а я буду слухати і пишатися ними.

Сьогодні мені задали питання, чи пам’ятаю я Данила Наумова? Я пам’ятаю їх ВСІХ , я усіма ними дуже пишаюся! Даня був людиною, на яку можна було покластися повністю, надійний, як на майданчику, так і в житті! Для мене було честю знати його і ще більшою честю тренувати!!! Данило навіки у моєму серці!»

Друг і побратим загиблого розповів:

«Війна забирає найкращих… Про нього казали, що він був би гарним офіцером. Данило постійно хотів комусь щось довести. Я йому казав, щоб він вивчився на офіцера, тоді нікому нічого не треба буде доводити. Це була його мрія – вступити до Академії Сухопутних війсь. 31 березня 2022 року була похмура дощова погода, сили окупантів були в рази більші, група, в якій був Данило, прийняла бій. Було знищено 15 окупантів та 8 поранено. Данило на місці загинув від снайперської кулі, яка влучила йому в перенісся.

Мій друг і побратим був прикладом для нас, ніколи не боявся йти сміливо в бій, був відважним і хоробрим, відданим сином своєї країни. Кажуть, що Герої не вмирають, але це так. Вони гинуть, гинуть за наше майбутнє, за свободу та незалежність. І тільки в наших серцях вони залишаються жити назавжди. Він був яскравим прикладом самопожертви та відданості країні, ніколи не хизувався своїми здобутками, був прикладом для своєї сім’ї та для оточуючих. Данило до кінця боровся за честь та свободу українського народу та всієї Європи, до останнього подиху був вірним присязі.»

Поховали молодого воїна на Іванівському кладовищі, що біля Краматорська на Донеччині.

СВІТЛА І ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

© Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, 2007-2024