Зустріч з захисником – лубенцем

8.12.2023

У фахових коледжах відбулась зустріч із захисником – лубенцем.

6 грудня 1991 року – знакова дата в українській історії. За умов державотворчих процесів, що здійснювалися після проголошення незалежності України, Верховна Рада України прийняла закон «Про Збройні Сили України». У цьому є закономірність, адже головна ознака державності – це існування власної армії.

Сьогодні історична дата співала з релігійним святом Святого Миколая. Саме цього дня до здобувачів освіти ВСП «Фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» та ВСП «Старобільський фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» завітав шанований гість, такий собі, «Миколай-воїн» – захисник на позивний «Алекс», лубенець, учасник АТО/ООС, старший солдат одного з військових формувань, що боронить Україну від рашистських загарбників.

Упродовж дев’яти років «Алекс» на собі відчув і пройшов через всі випробування, що випали на його солдатське життя. Це важкі бої, обстріли, участь у військових операціях, втрата побратимів, поранення, контузія. Він випробуваний війною і нею загартований. Він добре знає правду війни.   

Власне це і змусило воїна 24 лютого 2022 року прийти до військкомату та стати на захист рідної землі, власної родини, нашого багатостраждального краю. І знову в бій. І знову поранення. І знову в черговий раз лікування і думка про побратимів, про військові будні. У цьому – одержимість солдата-воїна.

Отже, «Алексу» було що розповісти студентській молоді. Воїн говорив про пережите, про день сьогоднішній, про наше спільне завтра, про те, що потрібно для перемоги від кожного з нас. У кожного свій фронт і свій тил. Про це потрібно пам’ятати. У єдності нації – сила і віра. За цим майбутнє України.

Воїн-лубенець закінчив свою розповідь словами: «…Я люблю Україну і свій рідний край. Виховую власних синів в дусі патріотизму, порядності і відповідальності за зроблені справи. Я  не хочу, щоб мої сини пройшли  через такі випробування долі, які подолали мої діди: Василь Федорович і Михайло Петрович, боронячи рідну землю від німецьких загарбників. Я тисячу раз не хочу, щоб вони побачили в своєму житті те, що бачив я і те, через що я пройшов. Війну з рашистським ворогом ніяк не можна передавати наступним поколінням».

«Фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» та ВСП «Старобільський фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»