Вечір пам’яті «Чорна сповідь моєї Вітчизни»

29.11.2023

У Лубенській публічній бібліотеці імені В. Малика 24 листопада відбувся вечір пам’яті «Чорна сповідь моєї Вітчизни», присвячений трагічним подіям трьох голодоморів в Україні.

Активними учасниками заходу були студенти-першокурсники ВСП «Фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» та ВСП «Старобільський фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені  Тараса Шевченка». Ведуча заходу, директор книгозбірні, Валентина Сьомак, розпочала вечір хвилиною мовчання і вшануванням пам’яті жертв голодоморів і після розповіла про сутність трагедії голодомору в Україні 1932 – 1933 років. Із того часу минуло 90 років та людська пам’ять жива. Із покоління в покоління передаються розповіді про жахливі події того часу.

Але не завжди було так. В українській історії існував період радянської дійсності, за якого про голодомор 1932 – 1933 року замовчували, не говорили. Дане питання було під суровою забороною авторитарного політичного режиму Радянського Союзу. Про це слухачам повідомив модератор зустрічі, викладач історії Фахового коледжу, краєзнавець, Олександр Карпенко. Він докладно зупинився на причинах і наслідках трьох голодоморів (1921 – 1923, 1932 – 1933, 1946 – 1947 рр.), що впродовж чверті століття охоплювали багатостраждальні українські землі. Радянська влада поставила завдання за будь-яку ціну зібрати хліб з українського селянства на власні потреби. І це завдання виконувалося досить «старанно» і «відповідально». Ціна була жорстокою – життя мільйонів українців. Два мільйони жертв впродовж 1921 – 1923 р., понад чотири мільйони у 1932 – 1933 р. та мільйон у 1946 – 1947 р. Це ота статистика тоталітарного режиму, про які говорив диктатор і вождь Й. Сталін.

Олександр Карпенко перегорнув краєзнавчі сторінки Лубенщини 1932–1933 років та розповів про наслідки голодомору на славній посульській землі.  Було згадано і добре ім’я безпартійного голови колгоспу імені Сталіна (с. Вовчик) Іларіона Сухомлина, що роздавав хліб селянам у голодному 1933 році та одержав за це 5 років сталінських таборів. У 2013 році в селі було відкрито меморіальну дошку рятівникові вовчицьких селян.

Разом із спогадами, учасники вечора пам’яті відзначили, що на Лубенщині у 1993 році було відкрито перший в Україні пам’ятник – Кургана жертвам голодомору. Землю для нього привозили з усіх регіонів України, з кожного району Полтавщини, з кожного села Лубенщини.

У вечорі пам’яті взяли участь місцеві письменниці Раїса Плотникова і Ганна Кревська. Вони розповіли про старожилів та свідків жахливих подій голодомору, спогади яких лягли в основу їхніх літературних творів. Уривок оповідання Раїси Плотникової «Русоп’ят», в якому розповідалося про вилучення хліба продзагонівцями в українських селян, відвідувачі слухали, затамувавши подих.

Сто років минає сьогодні від першого страшного голодомору (1921–1923 рр.) і дев’яносто від другого (1932–1933 р.). Але про це не забудеш ніколи, бо завжди будуть ті, хто буде нагадувати. Сьогодні у ролі «тих» – рашисти.  Саме вони своїми діями нагадали жителям окупованих Бучі, Ірпіня, Гостомеля, Маріуполя, Ізюма та десяткам інших міст, що таке голодомор у ХХІ столітті. Коли люди вимушені були  виживати впродовж декількох тижнів без крихти хліба. Вони – «освабадітелі» і нащадки тих, хто творив голодомор у 1932–1933 роках. Історія повторюється і в цьому її трагізм і трагедія.

Пам’ятаємо про це!

Цінуємо і бережемо свободу!

ВСП «Фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» та ВСП «Старобільський фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені  Тараса Шевченка»