Випускник ЛНУ – конструктор від Бога

1.4.2016

Серед випускників ЛНУ багато відомих і видатних людей. Один з них – Григорій Васильович Кісунько.

Григорій Васильович Кісунько – один із кращих випускників – наш співвітчизник, радіофізик, професор, член-кореспондент АН СРСР, генерал-лейтенант-інженер, лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці генеральний конструктор першої у світі системи протиракетної оборони. Для нього навчання у найстарішому закладі на сході України стало першим кроком на шляху до справи життя.

Народився Григорій Васильович 20 липня 1918 року в селі Більманка (нині Куйбишевського району Запорізької області України) в селянській великий родині ‒ дідусь із бабусею та п’ятеро синів з онуками. Батько Кісунько Василь добре розумівся на техніці, працював на різних підприємствах, трактористом у машинно-тракторній станції, пізніше – на залізниці. Мати ‒ Надія Аврамівна. Сини: Василь Григорович Кісунько (1940-2010) ‒ радянський і російський мистецтвознавець, професор Московської консерваторії, доцент ВДІКу; Олександр Григорович Кісунько ‒ учений, радіофізик, доктор технічних наук.

Відчуваючи недобрі зміни на селі у 1930 році, частина родини виїздить до Маріуполя, де спільними зусиллями споруджує будинок. Проте це не врятувало її від розкуркулення. Пізніше розкуркулення було визнано помилковим, про що видана довідка.

У 1934 році, закінчивши 9 класів школи, за сімейними обставинами Григорій залишив навчання і поїхав у місто Луганськ. На фоні соціально-економічних змін у країні, злиднів і голоду для нього єдиним виходом із цього кола проблем бачився вступ до Луганського педагогічного інституту. В інституті він навчався за математичним напрямом. До речі, його захоплення математикою почалося з 7-го класу школи і переросло у пристрасть, коли до його рук випадково потрапили листи з підручника «Курс высшей математики для техникумов» Брусиловського. Потім з’явилося захоплення фізикою, особливо теоретичною як сплавом фізики і математики. За власною методикою Кісунько вивчав цю складну дисципліну, як пише він сам: «спочатку не конспектував лекції, а просто слухав, потім за книгами і програмами університетських курсів вивчав матеріал у викладенні різних авторів і тільки після цього складав свій власний конспект». Системний підхід до навчання та наукової діяльності дав йому змогу пізніше написати оригінальну монографію «Электродинамика полых систем», яка стала настільною книгою інженерів і студентів багатьох поколінь.

Коли Григорій Кісунько вступав до Луганського педінституту, блискуче написав твір, йому навіть запропонували стати студентом літературного факультету. Крім того, він чудово співав власні і блатні пісні, грав на балалайці, гітарі та баяні, римував слова. У 1997 році вийшла збірка віршів «Да будет в мире вечный март». У ній більше ста десяти віршів і поем Григорія Васильовича ‒ автобіографічні, військові, ліричні, сатиричні твори. Книга розійшлася і високо цінується. Вірші та пісні Григорія Васильовича, повні тонкої лірики, гумору і причетності до протиракетної справи були дуже популярні на полігоні і в рукописному варіанті з відрядженими промисловцями розходилися по багатьом містам. Ось вірш, написаний коли вперше в світі була збита балістична ракета «Мы слышим первыми всегда»:

Мы слышим первыми всегда
Протяжки звук и грохот старта,
Но не забудем никогда
Четвертый день весны и марта.
Была суббота у людей,
А мы об этом и не знали:
Ведьмы ракету в этот день
С шестой площадки запускали.
ПРОсеребрив на небе след,
Ракета вышла на ракету.
Мы этот миг сквозь толщу лет
Передадим, как эстафету.
Храним мы в памяти своей
Квадрат паденья на пригорке
И этот день ‒ как юбилей
Ночей бессонных на «шестерке»
Нам этот старт забыть нельзя,
И нервотрепки, и запарки…
Так пусть же тост звучит, друзья,
И пусть стартуют наши чарки.
Да будет в мире вечный март,
И пусть весну поют поэты.
А мы пойдем готовить старт
Очередной своей ракеты.

Але головним його художнім твором є книга «Секретная зона: Исповедь генерального конструктора», хоча і з додаванням віршів. У правому верхньому кутку титульного аркуша написано: «Моему отцу Кисунько Василию Трифоновичу, безвинно расстрелянному палачами НКВД – посвящаю эту книгу». Сповідь заснована на автобіографічному матеріалі. Син «ворога народу», а по суті простого робітника-машиніста, з юних років жив, навчався, воював і працював під тяжким гнітом «викриття», не втрачаючи при цьому гідності, принциповості і не шкодуючи здоров’я і сил на створення надійної зброї для захисту Батьківщини від ракетно-ядерного нападу. З цієї книги читач дізнається не тільки про важку долю суворо засекреченого в недавньому минулому талановитого вченого й організатора, але і багато цікавого про відомих і маловідомих людей, з якими він працював і зустрічався ‒ у тому числі й у кабінетах Кремля, ‒ Сталіна, Берію, Рябикова, Ванникова, Куксенко, Корольова, Устинова та інших, які стали невід’ємною частиною нашої історії.

Навчання в Луганському педагогічному інституті Григорій Васильович згадує з теплотою і вдячністю до викладачів фізики і математики. У виборі спеціальності зіграло вирішальну роль його захоплення радіотехнікою. Як випускник «з відзнакою» він отримав право після закінчення інституту продовжити навчання в аспірантурі.

Коли Григорій навчався на останньому семестрі (квітень 1938 р.), за наклепом недоброзичливців його батька, Кісунька Василя Трифоновича, було заарештовано та розстріляно. Уже будучи відомим ученим та інженером, Григорій був змушений приховувати правду про батька. Восени 1938 року, він вступив до аспірантури на кафедру теоретичної фізики Ленінградського державного педінституту ім. Герцена. 17 червня 1941 року захистив дисертацію й отримав учений ступінь кандидата фізико-математичних наук.

Після закінчення аспірантури Кісунько отримав направлення на роботу викладачем в Астраханський інститут, проте залишився в Ленінграді й у перші дні Великої Вітчизняної війни записався добровольцем на фронт. 4 липня вступив добровольцем до Ленінградської Армії Народного ополчення, був рядовим 2-го СП 5СД, але звідти був відряджений у розпорядження РВК Куйбишевського району м. Ленінграда, а з РВК спрямований курсантом у Військове училище повітряного спостереження, оповіщення та зв’язку (ПСОЗ) Червоної Армії. Продовжував навчання у м. Бирск, БАРСР, куди було передислоковано училище ПСОЗ. 18 лютого 1942 року розпорядженням Головного управління протиповітряної оборони (ППО) території країни у званні лейтенанта був направлений у 337-й Окремий радіобатальон ПСОЗ Особливої Московської армії ППО. Тут служив до грудня 1944 року в посадах помічника командира взводу ‒ начальника станції з технічної частини, командиром взводу ‒ начальником станції, інженером роти станцій радіовиявлення літаків. У грудні 1944 року був переведений на викладацьку роботу в Ленінградську академію зв’язку ім. С.М. Будьонного, де працював по жовтень 1950 року на кафедрі теоретичної радіолокації. У жовтні 1950 року був прикомандирований до Міністерства озброєння СРСР для роботи в КБ-1 із залишенням у кадрах Радянської Армії. У КБ-1 брав участь у створенні перших вітчизняних зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) С-25 і С-75, будучи начальником сектора по розробці надвисокочастотних пристроїв, науковим керівником відділу, керівником комплексу лабораторій з розробки радіотехнічних пристроїв, заступником технічного керівника випробувань станції наведення ЗРК С-25, начальником відділу розробки ЗРК. Із 1952 року ‒ заступник технічного керівника з випробувань станції Б-200, з вересня 1953 року ‒ начальник НДВ № 31 КБ-1. У серпні 1954 р. приступив до розробки пропозицій щодо проекту експериментальної системи протиракетної оборони (система «А»). У 1958 році був призначений головним конструктором системи ПРО А-35. 30 грудня 1961 р. Кісунько призначений начальником новоутвореного самостійного ДКБ-30 і генеральним конструктором системи ПРО А-35. 24 березня 1966 року ДКБ-30 було перетворено в ДКБ «Вимпел» і Кісунько став його директором і науковим керівником. Із 1970 року ‒ заступник генерального директора ЦНВО «Вимпел» з наукової роботи. Із 1975 року ‒ начальник НДВ-4 НТЦ ЦНВО «Вимпел». 13 серпня 1979 року був звільнений з посади і призначений науковим консультантом 45-го ЦНДІ Міністерства оборони СРСР. У 1987 році звільнився з армії і працював завідувачем лабораторією відділу теоретичних проблем АН СРСР. Член ВКП (б) / КПРС з 1944 року. Депутат Верховної Ради СРСР 7‒8-го скликань (у 1966‒1974 роках).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1956 року за участь у розробці системи С-25 Кісунько Григорію Васильовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот». Нагороджений радянськими двома орденами Леніна, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки і російським орденом «За заслуги перед Вітчизною» 4-го ступеня (16.11.1998, посмертно), а також медалями. Лауреат Ленінської премії (1966 р.). Почесний громадянин міста Приозерськ (Казахстан). Державний бюджетний загальноосвітній заклад міста Москви «Школа № 1430» носить ім’я Героя Соціалістичної Праці Г.В. Кісунько. В одному зі структурних підрозділів освітнього комплексу діє музей, присвячений Г.В. Кісунько та становленню системи протиракетної оборони.

11 жовтня 1998 року видатного конструктора не стало. «За кілька годин до смерті, вночі, ‒ як розповідала вдова конструктора Броніслава Ісаєвна, ‒ Гриша говорив: «Мне нужно позвонить ребятам. Я решил задачу, которую они мне дали». Поховано Г.В. Кісунька на Троєкуровському цвинтарі в Москві.

На все життя Григорій Васильович зберіг теплі почуття до своєї малої батьківщини, своєї першої учительки Раїси Іванівни Пудак, дякував долі за щастя народження в легендарному запорізько-хліборобному краю, про що свідчать такі його слова:

«Горжусь тобою, Украина,
России славная сестра,
правнучка росса-славянина
и дочь Славутича-Днепра».

Сьогоднішня складна ситуація у країни не оминула дім кожного українця. Наш університет опинився в епіцентрі конфлікту. Евакуювавшись до міста Старобільськ, заклад покинув зону бойових дій. Незважаючи на складні умови, колектив університету продовжує свою освітню діяльність. Переживши Голодомор (1932-1933 рр.), Другу Світову війну (1939-1945 рр.) Григорій Кісунько до останнього дня присвятив себе улюбленій справі і цим самим спонукає наслідувати його незламному духу. Видатний вчений у галузі радіоелектроніки своїм яскравим прикладом показує студентам, майбутнім фахівцям, які можливості відкриває їм Альма-матер.

Статті для ознайомлення:

1. Кисунько Григорий Васильевич [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа: http://militaryrussia.ru/blog/topic-525.html
2. Кисунько Григорій Васильович [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://e-uman.org.ua/index.php?newsid=519372
3. Кісунько Григорій Васильович – генеральний конструктор першої у світі системи протиракетної оборони [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://kpi.ua/kisunko
4. Кисунько Григорий Васильевич [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа: https://ru.wikipedia.org/wiki/Кисунько,_Григорий_Васильевич
5. Смирнов В. С. Кисунько Григорий Васильевич [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=10761
6. Мухин Ю. И. Элита советской науки [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа: http://www.ymuhin.ru/node/1014
7. Цуков Ю. К. Литературно-художественное творчество Григория Васильевича Кисунько [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа: http://old.vko.ru/article.asp?pr_sign=archive.2004.19.25
8. Ільченко М. Генеральний конструктор першої в світі системи протиракетної оборони [Электронный ресурс] / Михайло Ільченко // Дослідження з історії техніки : збірник наукових праць. – 2013. – Вип. 18. – С. 64–69. – Режим доступу: http://ela.kpi.ua/handle/123456789/8073
9. Курило В., Климов А. Створення та розвиток першого педагогічного ВНЗ Донбасу (До 90-річчя Луганського національного університету імені Тараса Шевченка) / В. Курило, А. Климов // Рідна школа. ‒ 2011. ‒ № 1‒2. ‒ С. 33‒39. ‒ Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rsh_2011_1-2_9.
10. Рубежи обороны ‒ в космосе и на земле. Очерки истории ракетно-космической обороны / Автор-сост. Н. Г. Завалий. ‒ М. : Вече, 2003. ‒ С. 266, 367.

Бугаєвська Анна,
Центр інформаційних технологій