ЛНУ-95: спогади та привітання випускників

27.1.2016

1 березня університет відзначає 95-річчя. Напередодні свята спогадами про студентські роки діляться наші випускники.

Ткаченко Н.П, випускниця природничо-географічного факультету 1985 року

І тільки через деякий час розумієш, що студентське життя – найяскравіший і незабутній час. Багато було труднощів, але в пам’яті залишається тільки хороше. Це, звичайно, найсильніший викладацький склад.

Коли в аудиторію входила Агафонова І.М., декан факультету, було чути політ мухи.

Медведєва Т.Є. – скільки перескладань, скільки заліків та іспитів, і все треба знати! Інших варіантів не було.

Шаранін Ю.А. і його формули. Здавалося, що ти його ніколи не зрозумієш: швидкість викладу, високий науковий рівень викладання.

Панченко С.Г. – людина найдобрішої душі, фанат своєї справи. На другому курсі ми групою чекали його на іспит 3 години, а він забув і поїхав за місто робити записи співу птахів. Іспит – автоматом.

Професор Луніна Н.В. володіла високим рівнем мислення, логікою. Вона нам здавалася ровесницею, хоча була набагато старше. Вже тоді вона вчила нас правильному харчуванню.

Наш куратор, Савро В.А., – скромний, сором’язливий, завжди намагався робити нашу групу дружною. Його улюблений вислів – «мильна бульбашка», якій судилося лопнути.

Але всіх викладачів об’єднувало одне – бажання нас навчити – і воно було на генному рівні. Школа вищого класу!!!

І, звичайно, незабутнє життя в гуртожитку №4, кім.1402. Не було інтернету, але були друзі. Не допомогли на 3 поверсі, пішов на 5-й, не знають на п’ятому, пішов на 9-й.

Мій одногрупник Вовк Сергій – був нашим «сайтом». Завдання будь-яку вирішить, дасть переписати пропущену лекцію і від куратора «врятує».

А наша польова база в Н-Іллєнко та її директор Макєєв А.С. Немає продуктів на вечерю!? І його улюблена страва «зелена цибуля під майонезом» і банку згущеного молока. Цей смак ніколи не забудеш.

Хочу подякувати всім викладачам ЄГФ 80-х років (хто живий і кого вже немає), за той багаж знань, який ви нам дали, і який допоміг нам досягти успіхів у нашій трудової діяльності. Всього вам доброго!

Привіт всім, з ким я вчилася в період 1980-1985 рр., Особливо групі 0601.

З ЮВІЛЕЄМ, ДОРОГИЙ УНІВЕРСИТЕТ!!! ЖИВИ ЩЕ ДОВГО !!!!

Ваша випускниця 1985 року Ткаченко Н.П.
ЄГФ група 0601 хімія-біологія

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Івашкіна Олена Анатоліївна, випускниця ЛДПУ ім. Т.Г. Шевченка 1991р., вчитель біології та географії, стаж педагогічної роботи – 25  років

Вчителі відкривають двері. Входиш ти сам.
Китайська народна мудрість

«Найкращі роки – студентські». Скільки разів вам доводилось чути цю фразу від ваших батьків, вчителів, чи старших братів/сестер? «Чимало», – скажете ви. А скільки разів вам доводилось сумніватись у цій істині? Мабуть у декілька разів більше. Адже, сидячи за конспектами, рефератами або здаючи черговий важкий екзамен, статус студента видавався не таким вже й прекрасним. Як не дивно, але зрозуміти, що роки навчання у ВНЗ – найяскравіші у житті, ми здатні лише у зрілості. І не тому, що студентство – це час молодості, безтурботності й свободи від батьківського контролю. Ні, насамперед це період становлення вас як людини, коли формується власна думка й обирається власний шлях.

Особисто мені пощастило отримати педагогічну освіту. Так, вам не здалося – саме пощастило. Адже на відміну від поширеної думки, що педагог – це невдячна професія, з кожним роком викладання я все більше переконувалась – мій шлях обраний правильно.

А починалось все з навчання у Луганському державному педагогічному інституті ім. Т.Г.Шевченка (1986-1991рр.) Це були роки радості й переживань, успіхів і невдач, зачудування і розчарування, надій і розпачу .

Позаду…миті, які не повернеш назад.

Згадуються польові практики з ботаніки, зоології, геології; гербарії рослин, колекції комах та колекції мінералів (зібрані на теренах рідного краю). Навчальні екскурсії по рідній країні, наметові містечка і, звичайно, студентські пісні біля яскравого вогнища.

В інституті ми знайшли своїх друзів, можливо, хтось – кохання. Тут ми наповнили своє єство новими думками, новими знаннями, новими зацікавленнями, новим сенсом життя. Зустріли людей, які долучились до формування нашого світогляду, які подарували не лише знання та практичні навички, але й відкрили в нас сакральну любов до своєї професії. Цей дарунок неможливо описати словами. Своїми мудрими думками, реляціями, своїм наочним прикладом викладачі намагались посіяти у душах кожного з нас настанови на подальше життя, скарби із досвіду, які витримали випробування часом і які ще такі далекі та непізнанні були тоді для нас, молодих людей, студентів інституту.

Найкращі спогади і слова безмежної вдячності (шкода, що багатьом запізнілі) Агафоновій І.М., Ісаєвій Р.Я., Лесняку Л.І.,Удовиченку М.І., Казакову Б.А.

Найголовніше у житті – залишатися Людиною. Поставити ті рамки, межі, за які твої вчинки, думки, дії не повинні переступати. Потрібно виробити для себе ціннісні орієнтації, які не суперечать принципам і нормам моралі, та керуватися ними протягом усього життя. Відкритість до нового, збереження святині душі, працелюбність, а також постійне самовдосконалення і любов до ближніх – ось секрет успіху та щасливого життя, який я винесла після уроку під назвою «навчання в інституті».

Колись відомий давньоримський філософ Сенека сказав: «Якщо боги хочуть покарати, роблять педагогом». Я ж упевнена, що боги покарали б мене, якби педагогом не зробили.

З нагоди ювілею університету хочу привітати всіх викладачів, випускників, студентів і побажати насамперед міцного здоров’я , щастя, миру у ваших сім`ях та державі й усіх людських земних благ.

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Шимова (Сарженко) Світлана Володимирівна – випускниця ФПВПК 1985 року

Університет – це стежка на все життя…

95-річчя ЛНУ – це знакова подія в історії нашої держави. Я пишаюся дипломом вчителя, який отримала 30 років тому. Рідний факультет, випускаючи своїх дітей, дав нам не рибину, а вудочку.

За розподілом я оселилася в маленькому селі Запорізької області, Приморського району. Школа в селі Радолівка стала моєю домівкою, тут я працюю все життя.

Подумки поверталась я в незабутню атмосферу студентської юності, тепло згадувала наших наставників: Лілію Олексіївну Бутореву, Іраїду Іванівну Постнікову та Віктора Дмитровича Ужченка.

Стежини історії та життя тісно переплітаються. Так доля звела мою маму Світличну(Сарженко) Марію Олексіївну з викладачем кафедри філології. Олексій Іванович на той час досліджував літературну спадщину моїх рідних – Надії Олексіївни та Івана Олексійовича Світличних. І знову стежка мого життя повернула до рідного вишу. Друге дихання та допомогу я отримала від Віктора Дмитровича Ужченка, Володимира Федоровича Семистяги, Олексія Івановича Неживого, Олени Миколаївни Горошкіної, Нінель Володимирівни Правової, Миколи Тимофійовича Вихватенка.

Ми пішли, а ви залишилися. Ви – обереги рідного університету, його історичних традицій. Ви примножуєте його своєю жертовною й світлою працею. Сердечно бажаю процвітання Університету, а всім викладачам – міцного здоров`я, успішної кар`єри, людського щастя. А ще неусипної Божої опіки над нашою “alma mater” на многая-многая літа!

Шимова (Сарженко) Світлана Володимирівна,
випускниця 1985 року, ФПВПК,
куратор В.Д. Ужченко

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Бориса Івановича Коротяєва,
доктора педагогічних наук, професора Донбаського державного педагогічного університету

Дорогі колеги!

Вітаю вас з чудовою датою – 95-річчям Альма-матер і бажаю всім міцного здоров’я, любові, щастя і великих творчих успіхів в нашій складній і важкій професійній справі! Не  хворіти, не старіти і духом молодіти!

З огляду на нашу багаторічну співпрацю, хочеться висловити і власні (коротяєвські й нічиї більше) побажання – абсолютно щирі, працею розуму і душі напрацьовані.

По-перше, стати першим і єдиним поки в Україні вузом, який ризикнув кинути виклик історично сформованій, безнадійно застарілій та рутинній системі освіти і створити замість неї з нульової точки відліку принципово нову! Причому не на голому місці, не наосліп, а за останнім словом педагогічної науки, використовуючи гнучкі педагогічні технології навчання. І не в один присід, як це робиться в процесі написання кандидатських і докторських дисертацій з тієї чи іншої теми, а протягом, як мінімум, 15 років.

Проект наукового пошуку на випередження часу і програма пошуково-експериментальної роботи, орієнтовані на підготовку вчителя найвищого рівня, лежать на столі вашого директора інституту педагогіки і психології.

По-друге, успішно затвердити в МОН розроблений пакет документів на предмет проведення довготривалої пошуково-експериментальної роботи з підготовки вчителів початкових класів і отримати необхідне правове і фінансове забезпечення в обсязі, закладеному в тексті. Наприклад, набір і прийом студентів проводиться за своїми правилами і процедурами; річне навантаження викладача – 400 годин; зарплата на 25% вище; для студентів організовується безкоштовне 3-разове гаряче харчування і багато іншого, не менш важливе і суттєве.

По-третє, отримавши дозвіл і необхідні заявлені гранти, розгорнути пошуково-експериментальну роботу з 1-го вересня 2016 або 2017 року.

І, не дивлячись на труднощі, пов’язані з поточною ситуацією в Донбасі, до 100-річного ювілею університету за чотири роки підготувати вчителя початкових класів за програмою бакалавра на такому рівні, який був недосяжний в рамках діючої старої системи. Причому за всіма основними та головним показниками здоров’я (фізичного, психічного, соціально-морального і професійного). І, таким чином, зробити прорив і безприкладний подвиг в історії підготовки нового вчителя початкових класів!

З окладом в два рази вище, ніж оклад поліцейського, оскільки він відповідає за зовнішній порядок на вулицях міст і сіл, а вчитель початкових класів – за внутрішній порядок в головах і душах своїх учнів як майбутніх громадян України, в тому числі і майбутніх поліцейських.

А оклади викладачів, які готують такого вчителя, повинні бути в три рази вищв окладу поліцейських. Це правильно, по-державному, більш ніж по-європейськи, тобто по-українськи без всяких там кредитів, модулів і тестів!

Б. Коротяев, майже ровесник ювіляра,
молодше всього лише на 8 років

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Карпунова Ірина, випускниця 2012 року. Інститут торгівлі, обслуговуючих технологій і туризму. Кафедра дизайну

Минуло майже десять років з тих пір, коли я вперше переступила поріг ЛНУ ім. Тараса Шевченка. Таке відчуття – ніби це було вчора.

Мій вибір університету був задовго визначений – ще навчаючись у 10 класі, ми стали відвідувати факультет довузівської підготовки, і я буквально закохалася в цей університет. У ньому була якась особлива атмосфера. Вона відчувається відразу, як тільки входиш в університет, і не важливо в перший або в тисячний раз. Щось справжнє, добре. Відчуваєш себе як вдома.

Ще вразила краса території університету, яка ховалася за аркою між першим і другим корпусами. Зелені газони з прекрасними клумбами квітів та ландшафтна краса – це те місце, де можна відпочити у перервах між парами.

Ще тоді я не повністю визначилася зі спеціальністю, але незадовго до закінчення 11 класу дізналася, що є спеціальність, про яку я мріяла – «Графічний дизайн».

Можу сказати, що я не шкодую про свій вибір. Після закінчення магістратури, я знайшла роботу за фахом. Університет мене багато чому навчив, а, вірніше, дорогі мені викладачі кафедри дизайну, яким хочеться кожен раз дякувати. Вони розкрили в мені любов до мистецтва. Завдяки всім їм я продовжую займатися улюбленою справою – малюванням. Всі викладачі чудові, когось одного виділити неможливо, всі вони допоможуть, підкажуть, з почуттям гумору. Пари проходили весело і творчо. Були і важкі часи, коли сиділи до ночі зі сльозами малювали, вчили, складали.

Спасибі тобі, любий та рідний ЛНУ імені Тараса Шевченка!

З Днем народження!

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Дворянчікова (Олейнікова) Вікторія Вікторівна, випускниця Інституту торгівлі, обслуговуючих технологій та туризму в 1996 року

Як мене тільки батьки умовляли вступати до Луганського педагогічного – я не хотіла. Своє майбутнє пов’язувала з легкою промисловістю та дизайном, навчання на «фізматі» ні як не відповідало моїм потребам. Дуже мріяла створювати гарний одяг, витвори мистецтва – прикрашати все навколо. Я постійно щось шила, вишивала, малювала…

Довгі розмови з батьками за обіднім столом принесли свої результати і я вже стою навпроти старого корпусу вишу.  Як недивно але ж головну роль відіграли саме сходи старого корпусу Луганського державного педагогічного інституту імені Т.Г. Шевченко. Вони якось вплинули на мене, я відчула, що навчаючись саме тут зроблю правильний вибір. На той час зовсім ще дитиною попала під вплив архітектурної складової.

Зовсім скоро студентське життя витіснило попереднє школярське. Інститут, гуртожиток та стежка між ними. Скільки цікавого і не дуже трапилось за всі п’ять років в цьому просторі. Спогади дійсно залишаються тільки приємні. І тому згадуючи той час, хочу подякувати тим викладачам, які намагались запалити вогник справжнього вчителя в кожному студенті, подякувати тим друзям, які були поруч і ставали підтримкою у складних обставинах, подякувати місту Луганськ за то що він був у моєму житті.

Тепер мій педагогічний досвід, отриманий в університеті іде поруч з мрією дитинства. Я, керівник дитячого театру мод – поєднання всього, що мені цікаве. Тепер вже я запалюю вогники в очах своїх учнів. І дуже тішусь коли вони знаходять своє призначення.

Можна тільки уявити скільки колишніх студентів нашого інституту виконують свою педагогічну місію, несуть в світ знання. За майже 100 років вийшло не одне покоління фахівців. Це великий строк! Поважне призначення!

Хочу побажати моєму вишу гідно крокувати своїми сходами вгору до майбутніх звершень. Всім тим хто пов’язує з ним своє життя – міцного здоров’я та доброї долі.

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Спогад і привітання Артюшенко Юрія Леонідовича випускника 2001 року. Інститут торгівлі, обслуговуючих технологій і туризму, спеціальність «Трудове навчання».

Юрій Леонідович працює вчителем трудового навчання Біловодської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, магістр, вчитель Вищої кваліфікаційної категорії, «Старший учитель», керівник районного методичного об’єднання вчителів трудового навчання Біловодського району.

Поки учень не досягне рівня знань вчителя,
він не знає по-справжньому свого вчителя.

Абу Хамід Аль-Газалі

Минуло вже багато років з того моменту, коли я після закінчення Лисичанського педагогічного училища став студентом-першокурсником Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (колишнього Луганського державного педагогічного інституту імені Т.Г. Шевченка). Доля розпорядилася так, що вступив і вчився я на фізико-математичному факультеті, а закінчив Інститут торгівлі, обслуговуючих технологій і туризму. Це був час експериментів у системі освіти. Все швидко змінюється та студентські роки не виняток, особливо якщо ти студент і одночасно вчитель в школі. Доля мені подарувала 1,5 року навчання в рідному університеті на денному навчанні. За цей час я познайомився з багатьма викладачами і знайшов серед одногрупників багато друзів. Пригадуються незабутні захоплюючі лекції, лабораторні та практичні роботи. Особливо заняття в майстерні – де опановували і вдосконалилися ази майстерності.

З великою повагою і любов’ю згадую своїх викладачів: Хмеля Валерія Петровича, Бурдуна Віктора Васильовича, Козуба Юрія Гордійовича і багатьох інших чудових педагогів. Їх поради та настанови і тепер допомагають мені в різних життєвих ситуаціях.

Роки навчання і робота звела і здружила з Віктором Васильовичем Бурдуном, в той час викладачем столярної справи, а тепер – кандидатом педагогічних наук, доцентом, завідувачем кафедри технологій виробництва і професійної освіти.

Настанови і дружня допомога Бурдуна В. В. і до сьогоднішнього дня допомагають мені в моїй нелегкій але цікавій роботі! Він став для мене хорошим наставником і другом. Мені ніколи не забудуться уроки столярної справи, на яких з гумором і наполегливістю нас вчили і вкладали знання – Дякую за це!

Шалено вдячний університету за ті унікальні можливості, які він дав, я не тільки отримав величезний безцінний багаж знань, який став основою моєї професійної діяльності, а й максимально реалізував себе, як особистість!

Уже 18-й рік я працюю в школі, все ще закоханий у свій предмет, і цю любов я прищеплюю своїм учням. Багато моїх випускників пов’язали своє життя з трудовим навчанням, а деякі учні пішли по моїх стопах і стали вчителями трудового навчання, закінчивши наш улюблений університет. Мої учні займають призові місця на районних, обласних та Всеукраїнських олімпіадах з трудового навчання. За цей час я підготував 36 призерів олімпіад і моєю гордістю є 4 призера ІV етапу Всеукраїнської олімпіади з трудового навчання.

З Днем народження, університет! Шановні викладачі, колеги, студенти!
З нагоди ювілею, 95-річчя Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, прийміть від мене щирі побажання:

Двери, что всегда открыты
И несут нам знаний свет.
Стены эти сердцу милы,
Наш ведь университет.

От души тебя поздравим,
В твой почётный юбилей
Ярких лишь побед желаем,
Больше ценных всем идей.

Чтоб в стенах твоих учиться
Все мечтали города,
То, что не могло и сниться,
Исполнялось, чтоб всегда.

З повагою
Артюшенко Юрій Леонідович, випускник 2001 року

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Гончарова Ніна Юхимівна, випускниця факультету природничих наук 1959 року

1959 рік! Ми, випускники природничо-географічного факультету Луганського педінституту ім. Т.Г. Шевченко, розлетілися в різні куточки нашої України.

З хвилюванням і тривогою йшли на наші перші уроки, які «відпрацьовували» ще в інституті.

З тривогою і вдячністю згадую своїх викладачів: Пашина А.В., Луцького П.І., Губича І.М., Беголуба Л.І., Пугача І.М., Алексєєву О.П., Сахно І.І., Постникову Е.Д., Симонову Н.А. Це вони заклали в нас вміння працювати з літературою, методично виважено будувати уроки, аналізувати їх, використовувати новітню інформацію по предмету, розкривати душу дитини, віддавати йому частинку свого тепла. Путівником в моїй педагогічній діяльності стали слова П.І. Луцького: «Ми не можемо озброїти  вас повнотою знань. Але навчити вмінню працювати з книгою – ось головне, що ви повинні забрати з собою».

Захоплення геологією, дослідженням мінералів і гірських порід почалося з практичних занять, походів-експедицій, які проводив Павло Іванович Луцький. Дивовижне захоплення його кожним знайденим експонатом передавалось й нам. Це неодноразово допомагало мені успішно готувати команду школярів для участі в міських та обласних зльотах юних геологів.

З інституту я забрала інтерес до краєзнавчої роботи, спортивного орієнтування, проведення походів, екскурсій.

Головним мірилом моральної чистоти був Пашин А.В. В його присутності й ми світилися, прагнучи бути схожими на нього в його дивовижній повазі до співрозмовника, в його вмінні виражати свої думки, почуття, знаходити в кожному з нас якісь переваги. На його іспитах ми не допускали й думки користуватися «шпаргалкою».

Колектив нашої групи гартувався, отримуючи трудові навички і в колгоспному саду, і в полі, на будівництві студентського гуртожитку, в інститутській теплиці …

Через все життя пронесла дружбу студентських років, з теплотою згадуючи наших хлопчиків: Рибалко Віктора, Погребняк Яшу, Шульгу Анатолія; наших дівчат: Пожар Ніну «наш вогник», Тамару Кузьменко, Валю Романову, Аллу Шуліку, Люсю Мінаєву і Лілю Єременко, Аллу Хломову, Ломакіну Раю і всіх, всіх.

Від щирого серця вітаю наш славний інститут з чудовим 95-річчям!

З любов’ю і повагою випускниця Гончарова Ніна Юхимівна

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Спогади Плюти (Старцевої) Юлії, випускниці факультету української філології та соціальних комунікацій 2010 року

Про Луганський національний університет імені Тараса Шевченка згадає той, хто хоч раз побував у його стінах чи з радістю навчався або працював у ньому. Моє знайомство із закладом сталося за півроку до вступних іспитів, коли відвідала університет у день Відкритих дверей. Усе почалося з темно-сірого підручника «Теорія літератури» Галича О. А. у співавторстві, який уперше взяла до рук. Перша зустріч із заступником декана з наукової роботи Бровко Оленою Олександрівною справила приємне враження: привітна й усміхнена людина з радістю провела ознайомчу бесіду зі мною, розповіла про факультет української філології. Тому безперечне бажання почерпнути знань із літературознавства та літературознавчих дисциплін, розвинути свій творчий потенціал підштовхнули мене вступити на саме на цей факультет. Й у 2005 році «центр моєї цивілізації» – Луганський національний (тоді ще педагогічний) університет імені Тараса Шевченка (бо ж бачила тільки його) широко відчинив двері переді мною, і я стала студенткою спеціальності «Літературна творчість».

Перші лекції, практичні заняття, де ми, студенти невеличкої «творчої» групи (12 чоловік було зараховано), з такою юнацькою цікавістю пізнавали нове та всотували знання, записуючи, замальовуючи, римуючи… Згадую лекції з історії української літератури декана факультету української філології професора Пінчук Т. С. З яким теплом несла Тетяна Степанівна до нас літературний матеріал! Образи князя Ігоря, філософа Г. С. Сковороди стали для мене багатоємнішими саме на її заняттях. Бо ж як тут без відомої всім першокурсникам замальовки військового походу князя Ігоря чи знайомства з науковими дослідженнями Тетяни Степанівни поетичного портрета генія Сковороди, його образу в українській літературі!..

Скажу з гордістю: вчитися було цікаво, хоч і не завжди встигала читати художні твори повністю. Згадується зараз – й хочется дочитати, дописати, перескласти, знову отримати нову чистеньку залікову книжку й ходити з товстелезними конспектами лекцій з аудиторії до аудиторії світлими коридорами моєї альма-матер…

Любили ми групою заняття професора Галича О. А. Спокійна, тиха й водночас велична атмосфера панувала під час лекцій, практичних семінарів, бо ж на власних поетичних творах училися визначати структуру й елементи їх змістової організації, внутрішньої форми… Прагнули якнайбільше запам҆ятати, записати зі слів Олександра Андрійовича. Колосальний запас знань дав нам професор.

Чудові люди з великою глибокою душею та щирим і відкритим серцем оточували нас, студентів! А ми, наче у величезному вулику бджоли, гуділи про те, що не встигаємо підготуватися до всіх дисциплін, бо всього ж так багато… Мабуть, просто не знали своїх безмежних можливостей.

Пам҆ятаю розлогі лекції із загального мовознавства. Подекуди виходили з аудиторії з порожнім конспектом, але з позитивними емоціями від спілкування з професором Зеленьком Анатолієм Степановичем. Посмішку на обличчях завжди викликали слова, якими професор підсумовував кожен свій відступ від основної теми: «Тепер ви зрозуміли, що вивчає мовознаство?»…

Із Галич Валентиною Миколаївною спілкувалося більше й частіше, аніж просто «викладач-студент». Деякий час я пропрацювала лаборантом на кафедрі журналістики і видавничої справи, завідувачем якої була професор Галич. Потім Валентина Миколаївна стала науковим керівником моєї магістерської роботи «Щоденник письменника: ґендерний аспект». Кожне наше семінарське обговорення постаті Олеся Гончара як журналіста, публіциста, редактора приводило до висновку, яка все-таки величезна сила людського слова в соціальній комунікації, слова, записаного автором у щоденнику, нарисі, статті… Багатий досвід отримали ми на її заняттях!

Кожен викладач, кожна фахова дисципліна неодмінно згадуються з теплотою на душі. З радістю пішла б ще на цікаві лекції та практичні заняття до Тамари Петрівни Терновської, Катерини Дмитрівни Глуховцевої, Олени Миколаївни Горошкіної, Тетяни Павлівни Шестопалової (нашого першого куратора групи), Ірини Євгеніївни Бойцун, Олени Анатоліївни Лапко, Лариси Леонідівни Колесник, Алли Василівни Нікітіної, Маргарити Віталіївни Кравченко, Тетяни Олександрівни Кулініч, Олени Леонідіни Кравченко…

Трохи більше п’яти років спливло з дня захисту магістерських робіт. Зараз ми, випускники спеціальності «Літературна творчість» (передостанній випуск), роз҆їхалися хто куди. І зараз, як і тоді хочеться прийти в рідні стіни на Оборонну, 2а, піднятися на третій поверх першого корпусу, постукати в двері деканату факультету української філології і якось невпевнено (про себе кажу) спитати: «Можна?» Чи пройтися світлим переходом у другий корпус до нашої «читалки», відділу періодики, обов҆язково – «столовки»… Вийти повз кав’ярню додому – до нашого «вулика», «шпаківні» – 5го гуртожитку ЛНУ…

Згадується все те й думається: як добре, що ми прожили ті роки разом, не розкидані волею обставин по різних містах і країнах!.. І я впевнена: обов҆язково все буде так, як і раніше. Покажу синові місце, де зростала духовно, де знайшла собі друзів, де познайомилася з чудовими людьми. Це буде наша мандрівка в мою прекрасну юність.

З ювілеєм, Університете! Носи й надалі горде Тарасове ім҆я! Щодня розчиняй двері для всіх, хто прагне нових знань і вражень! Чекай нас, випускників, у гості. Посміхайся перехожим. Дивись і далі на цей світ широкими мудрими очима. Довголіття й миру!!! Миру всім нам.

З повагою Плюта (Старцева) Юлія, випускниця спеціальності «Літературна творчість»,
2005-2010 роки навчання

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Вітає Альма-матер, пригадуючи роки навчання,Мінєнко Галина Миколаївна

Закінчила Ворошиловградський педагогічний інститут ім. Т. Г. Шевченка в 1981 році, отримала диплом учителя географії і біології. Професійна ж доля склалася від учителя географії у м. Одеса до директора Лисичанського педагогічного коледжу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. При цьому завжди тримала зв’язок зі своєю Альма-матер. Завжди уболіваю за навчальний заклад, коли він долає  труднощі на тернистих шляхахсвоєї історії, в той же час маю впевненість, що їх обов’язково буде подолано.

З трепетом у серці зберігаю в пам’яті теплі, романтичні студентські роки, які були сповнені незабутніми подіями. А головне: ми мали честь пройти школу професійного становлення у найдосвідченіших викладачів і науковців – людей з великої літери. Саме в період нашого навчання створювався геологічний і зоологічний музеї, працював музей анатомії і зимовий сад. Наш курс першим увійшов у щойно побудований п’ятий гуртожиток. Пригадую добрі умови, роботу студентського активу. Було класно!

Та перш за все – навчання. Суспільні дисципліни викладав тоді молодий та привабливий Семистяга В. Ф., анатомію і фізіологію людини –  професор С. М. Діонесов, геологію – легендарний П. І. Луцький, основи землезнавства – І. А. Татолі та В. І. Жадан. Про те, що на 2 курсі є така навчальна дисципліна як історична геологія, знали студенти геофаку ще з 1 курсу (через вимогливість і принциповість викладача). Я навчалася на «добре» та «відмінно», тому професору І. П Фісуненку склала екзамен (як завжди в його кабінеті) на «відмінно» з першого разу.

А які спогади залишили навчальні практики з геології, зоології та ботаніки. Завдяки А. П. Луценко, яка була керівником дипломної роботи і з якою я пройшла кілометри пойми Дінця, й досі знаю бінарні назви рослин свого краю. Де б ми не перебували – Н-Ільєнка, Станично-Луганський заповідник – вражав високий рівень організації студентського життя. Завжди поруч були і навчання, і жарти… Все це дало добре підґрунтя кожному з нас стати гарними педагогами й при цьому цікавими людьми.

У 2011 р. під час зустрічі випускників ми «впізнавали» один одного, пригадували рідні стіни аудиторій, в холах університету розповідали про себе. Виявилося, що добрі 90% з нас працюють в освіті. А це означає, що наша Альма-матер спрацювала ефективно.

Луганський національний – визнаний лідер освіти,престиж і гарант успіху кожного випускника; заклад, який відкриває перспективи кар’єрного зростання від студентської лави до високих посад.

Тож кожен новий день у історії університету нехай повниться новими визнаннями, приносить перемоги й досягнення. Бажаю  постійного невгасимого прагненнябути кращими, першими в усіх здобутках.

Хай живе й збагачується історія моєї Альма-матер!

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Спогади Мащенко Лідії Іванівни, випускниці філологічного факультету 1974 року

У Ворошиловградському державному педагогічному інституті ім. Т.Г. Шевченка я навчалась протягом 1969–1974 років на філологічному факультеті, спеціальність – українська мова та література. Після закінчення Пісківської ЗОШ директор Риб’янцівської ВШ Григорій Павлович Несвіт запропонував мені роботу: ставку піонервожатої у школі, а навчатись в інституті порадив заочно. Щоб вступити на заочне відділення, потрібен був стаж педагогічної роботи 2 роки. Тож поки я заробляла педагогічний стаж, менша сестра закінчила середню школу, і ми разом поїхали вступати до педагогічного інституту.

Навчання в школі і в інституті тоді було безкоштовне. Сім’я в нас була багатодітна: 7 дітей, 4 з них стали вчителями. Я і молодша сестра, Зоя Іванівна, закінчили Ворошиловградський педагогічний інститут і отримали спеціальність учителя української мови та літератури, а дві менші (Марія Іванівна і Рая Іванівна) стали вчителями початкових класів.

Головне те, що ми з сестрою Зоєю Іванівною, не виїжджаючи до цього далі Старобільського та Новопскового районів ніде, самі (без мами й тата) поїхали до м. Ворошиловград, знайшли педагогічний інститут, здали документи, успішно склали вступні екзамени й були зараховані на філологічний факультет, спеціальність – українська мова та література. Деканом філологічного факультету тоді був О. А.  Міхно, який викладав у нас українську літературу.

Найбільше запам’ятались лекції викладачів: І. М. Білогуба, О. А. Міхна, Є. В. Мороз, О. М. Маштабей, К. М. Плиско, Б. А. Шарпила, П. А. Будівського.

Найбільше любили лекції І. М. Білогуба, який досконало володів літературою, народознавством, багато знав подробиць з біографій письменників, міг зацікавити нас творчістю будь-якого з них, лекції «не читав», а весь матеріал розповідав напам’ять, жодного разу не глянувши в конспект.

О. А. Міхно був принциповим, вимогливим і надзвичайно справедливим. До нього можна було звернутися з будь-якою проблемою, і він завжди допомагав.

Надовго запам’ятались лекції з української мови Є. В. Мороз. Це була людина з почуттям гумору. Практичні заняття вона так проводила, так вправно організовувала методики проведення уроків, моделювання уроків, що ці знання й уміння допомагали мені протягом всієї роботи в школі, де я викладала українську мову й літературу.

Б. А. Шарпило, дізнавшись, що ми з Новопсковщини, завжди розпитував нас із сестрою про наші рідні місця, про чудові краєвиди, про річку Айдар, про те, чи є ще в ній риба і яка. Він викладав у нас старослов’янську мову. Потім ми дізнались, що він разом з О. М. Маштабей свого часу працювали у Старобільському педагогічному інституті, саме тому він добре знав наші місця. Часто цікавився говіркою нашого краю.

Група була в нас сильна. Студенти мали по 15-20 років педагогічного стажу, і обмін досвідом педагогічної роботи, нам, учителям-початківцям, надавав велику допомогу в професійному плані.

Нас, «українців», на філологічному факультеті навчалось 3 групи. Підручників було мало в бібліотеці, і ми збирались на квартирі у своєї одногрупниці з Ворошиловграда Л. Ф. Зеленської (особливо перед екзаменом або заліком) і вивчали матеріал з предмета, нерідко цілу ніч. Л. Ф. Зеленську після закінчення інституту залишили працювати в кабінеті української мови і літератури педагогічного інституту, потім вона стала завкабінетом української мови і літератури, та викладачем української мови.

Швидко пролетіли студентські роки. Назавжди запам’ятався випускний вечір…

Багато ще чого можна згадувати про студентське життя й навчання в педагогічному інституті, але головне, що саме викладачі стали для нас прикладом педагогічної діяльності на всі роки роботи в школі.

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Перерва (Радченко) Олена – випускниця історичного факультету

Напевно, банально буде сказати, що студентські роки були найкращими в моєму житті. Але так і є. Ніколи не забуду своє перше враження від Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Французи кажуть – «Побачити Париж і померти», а я скажу – «Побачити ЛНУ і залишити своє серце назавжди в стінах рідного факультету».

Ніщо не зітре з пам’яті момент подання документів і момент отримання диплома, момент, коли ти вперше боязко відповідаєш на семінарі й момент, коли ти твердо й впевнено відповідаєш на держіспиті, захищаєш магістерську.

До цього часу пам’ятаю, як з року в рік під впливом отриманих знань, від спілкування з гарними й освіченими людьми змінювався мій світогляд, моя поведінка, змінювалася я.

Мої викладачі, я ніколи вас не забуду! Спасибі вам величезне за всі вашу кропітку працю. Саме завдяки вашим зусиллям, зараз, працюючи в школі, я не відчуваю нестачі в знаннях. Ви навчили мене не тільки тому, що таке історія, але й того, як її цікаво й захоплююче донести до простого слухача, як зуміти зацікавити своїм предметом.

Мої друзі, мої однокурсники… Ми пройшли з вами нелегкий шлях! Ми сварилися й мирилися, ми разом виступали на концертах, співали пісні біля багаття під час розкопок, осягали ази педагогіки під час практики в школі й літньому таборі. Як хочеться повернути той час і хоча б на один день знову зануритися в студентську рутину.

Мій університет, мій улюблений історичний факультет! Спасибі тобі за знання, за придбаний досвід! Я не знаю, та й не хочу знати, як склалася б моя доля, якби свого часу я вступила до іншого університету, на інший факультет. До сьогодні в пам’яті звучать слова гімну: «Згуртував нас всіх єдиний факультет! Однією надією, однією долею!..». І це правда. Нехай нас розділяють кілометри, країни, але ми всі – одна сім’я!

Луганському національному університету імені Тараса Шевченка хотілося б сказати: «Так тримати!». А всім його співпрацівникам побажати творчих успіхів, професійного зростання, вдячних студентів, а головне – ніколи не здаватися, завжди рухатися тільки вперед!

Всему желаю коллективу,
Успехов в творческом пути.
С реформами альтернативу,
Необходимую найти.

Идти вперёд и не сдаваться,
Освоить инновационный вал.
Чтоб благодарно улыбаться
Всегда хотел студентов зал.

З любов’ю, Перерва (Радченко) Олена

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Спогади випускниці філологічного факультету Землянської Людмили Миколаївни

У пам’яті кожної людини залишаються якісь приємні моменти життя, які змушують повертатися знову й знову в ті незабутні дні.

Для мене такими моментами було навчання у нашому улюбленому університеті. У пам’яті залишилися сесії та іспити, заліки й зустрічі з друзями, старі аудиторії, що пахнуть духом студентства й, звичайно, дивовижні лекції улюблених викладачів: Підгаєцької Ірини Мечеславівни, Лоповок Віри Львівни, Мораньковой Дори Прокопівни.

У ювілейний рік університету хотілося б побажати процвітання, здоров’я, миру й добра всьому керівництву й викладацькому складу. Будьте молоді й щасливі!

З повагою
випускниця філологічного факультету 1990 року
Землянська Людмила Миколаївна

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Бєловолова (Головко) Ірина Михайлівна – випускниця факультету природничих наук

Ірина Михайлівна – директор Привільської ЗОШ I-III ступенів, Троїцької районної ради, Луганської області

Роки! Роки!

Невпинні, невблаганні,

Вони пливуть рікою в небуття,

В безодні тихо тонуть і зникають,

На жаль, рокам немає вороття.

Та память – джерело життя й безсмертя,

Вихоплює із глибини років

Те, що було найкраще, наймиліше,

Що ще не заблудиться в гущавині віків.

А промайнуло вже 24 роки після закінчення Луганського державного педагогічного інституту за спеціальністю вчитель географії та біології. Я пам’ятаю ту хвилюючу мить, коли на дверях нового корпусу група абітурієнтів серед списку зарахованих студентів шукала себе, і ту радість, коли я побачила у списку своє прізвище.

Вже 1 вересня нам було оголошено про від’їзд в с. Штормово Новоайдарського району на збір овочевих культур. Ось саме там почалося студентське життя, згуртування нашої групи 0772, старостою якої було призначено мене. Після напруженої денної праці, здавалося вже нічого не потрібно. Але тільки наступав вечір і наша група, збираючись біля вогнища з нашими хлопцями-красенями Зосименком Олександром, Юхновим Єдуардом, які гарно грали на гітарах і добре співали, до півночі виконували різноманітні пісні.

Закарбувалися в моїй пам’яті такі моменти із життя в університеті: посвята в студенти в с. Ільїнка Станично-Луганського району, де й проходила польова практика з ботаніки з нашим улюбленим Леонідом Івановичем Лєсняком, польова практика з геології з Леонідом Фісуненком. Поряд із здобуванням знань з предмету, на цій практиці вони формували у нас такі риси, як: витривалість, згуртованість, вміння прийти на допомогу один одному, повагу й любов до людей та один до одного.

А життя в університеті, в гуртожитку…

Це й різноманітні змагання між групами, конкурси, участь у художній самодіяльності, конкурси на кращу секцію.

Не можу не згадати нашого улюбленого куратора Тетяну Миколаївну Панкратьєву. Молода, красива, енергійна, талановита, вона була з нами завжди поруч, ми не відчували дискомфорту при переході зі школи в інститут завдяки їй.

З вдячністю й повагою згадую всіх викладачів факультету природничих наук – декана факультету Інну Михайлівну Агафонову, Зою Іванівну Міквабія, Олександра Миколайовича Панкратьєва, Миколу Пантілейовича Штокала, Олега Фісуненка, Сергія Олександровича Жерліцина, Октябрину Олександрівну Кисильову, Таїсію Іванівну Слоньову, Антоніну Іванівну Луценко, Валентину Романівну Маслову та ін.

Багато моїх викладачів вже пішли з життя. Нехай земля їм буде пухом!

Деякі вже на заслуженому відпочинку, деякі ще працюють.

Впевнена, що й нинішні викладачі нашого найкращого в Україні університету продовжують добру справу своїх наставників – сіють в душах студентів добре, прекрасне, вічне.

З нагоди святкування 95-річниці створення ЛНУ імені Тараса Шевченка хочу побажати всім викладачам:

Бажаю, щоб робота приносила Вам радість.

Щоб Ваші старання були виправдані вдячністю Ваших студентів.

Бажаю щастя Вам в усьому,

На всіх перехрестях буття,

Хай серце не знає утоми

І буде щасливим життя.

Снаги трудової без ліку,

Пошани й добра від людей,

Щасливого й доброго віку

З повагою бажаю в цей день!
З повагою І. М. Бєловолова

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Вітання студентів спеціальності «Соціальна педагогіка», 2014 року випуску

Був сонячний, теплий вересневий день. Центр м. Луганська. Тепер ми студенти, попереду 5 років навчання. Вся наша група поспішала на перші в своєму житті пари… Неабияке враження на нас справив сам університет, його територія: вона була дуже просторою й зеленою, через численні клумби, тут навіть панував особливий квітковий запах, який тепер сприймався нами інакше, ніби ми стали маленькою його частинкою. Кожен з нас хвилювався, коли переступав поріг університету, в якому навчалися багато відомих людей. Здавалося, що серце зараз вистрибне з грудей.

Ми піднялися сходами на третій поверх першого корпусу. Кожен з нас побачив себе у списку студентів, зарахованих на навчання.

Перше враження від групи було тільки позитивне, й воно лише зміцніло, коли ми почали підготовку до конкурсу серед першокурсників – «Алло, ми шукаємо таланти!». … Це було наше перше досягнення – ми зайняли призове 2 місце.

За роки навчання «СП» стала для кожного з нас не просто групою студентів, а дружним колективом, який і до тепер зберігає тісні, дружні взаємини. Ми навчилися турбуватися один про одного, підтримувати, виручати, радіти спільним успіхам. Протягом навчання ми реалізовували багато спільних проектів, які були успішними й відзначалися грамотами та дипломами. Кожен з нас намагався зробити внесок у загальну справу.

Всі ми були різнобічними, у всіх різні інтереси. У кожного з нас є талант. Крім навчання ми брали активну участь у творчому житті університету. Наш одногрупник Назмієв Антон став студентським директором інституту, багато хто почав займатися наукою: писати статті, наукові роботи, брати участь в університетських наукових конференціях, представляти наш університет на всеукраїнських конкурсах (Силкіна Світлана, Ткаченко Юлія, Варунцян Олена, Супруненко Катерина, Кудінова Євгенія, Спасібухова Оксана, Киященко Анна), інші активно проявляли себе в студентському житті гуртожитків – стали старостами секцій, їх заступниками (Бабенко Ірина, Варунцян Олена). Багато реалізовували себе в спортивному житті університету, успішно захищали честь нашого інституту, займали призові місця (Звягінцев Максим, Бондар Валерій).

Ми не помітили як минув час. Кожен з нас пам’ятає хвилювання перед першими в житті ДЕКами. Та ми відчували підтримку один одного, впевненість, в тому, що все вийде.

П’ятий курс для нас пролетів на одному диханні. Цей рік запам’ятався для всіх вдалим захистом магістерських робіт, складанням ДЕКів, тривалою практикою, під час якої кожен зміг реалізовувати ті знання й навички, які отримав від викладачів.

На жаль, літо 2014 ми не забудемо ніколи! Це літо розкидало нас в різні куточки земної кулі. Ми майже не попрощалися один з одним, не сказали один одному напутнє слово. Однак все одно сподіватимемося на швидку зустріч.

P.S: Хотілося б подякувати нашому куратору – Юрків Ярославі Ігорівні! Ми Вас дуже любимо й ніколи не забудемо! А також нашу улюблену кафедру соціальної педагогіки, і його завідувача – Харченка Сергія Яковича, і весь професорсько-викладацький склад за цінний внесок в наше майбутнє і майбутнє багатьох інших випускників. Спасибі рідному Інституту педагогіки і психології за незабутні спогади. Від навчання в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка залишилися чудові враження й приголомшливі емоції!

З вдячністю Група «СП»,
Випуск 2014 р.

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Колеснікової Альони Костянтинівни, випускниці Інституту педагогіки і психології 2015 року

У це важко повірити, але вже в дитинстві я знала, що стану педагогом… Пролетіли роки, і ось за плечима залишилася школа, попереду чекали роки навчання у ВНЗ. Я подала документи і вступила до омріяного Інституту педагогіки і психології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Корекційна освіта. Логопедія». Але після випуску було дуже складно знайти роботу, тому у мене з’явилася можливість отримати другу вищу освіту і я, не замислюючись, вступила до магістратури за спеціальністю «Дошкільна освіта».

Шість років навчання промайнули, як шість днів… Від університету я отримала багато: безцінний досвід спілкування, міцні знання, практичні вміння та навички роботи з дітьми.

ВНЗ також навчив долати перешкоди, розставляти пріоритети, встигати, домагатися свого, бути самостійною, терплячою і толерантною; надавати поради іншим, правильно планувати час, швидко приймати рішення в нестандартних ситуаціях.

Протягом навчання я була членом науково-дослідного гуртка «Промінь». Брала участь у конкурсі студентських наукових робіт за темою «Особливості синтаксичних конструкцій із підрядним зв’язком у мовленні дітей старшого дошкільного віку із затримкою психічного розвитку». Маю 8 наукових публікацій. Брала участь у навчально-методичних семінарах, де виступала з доповідями. Крім того, очолювала студентську раду гуртожитку №4, входила до складу вченої ради Інституту педагогіки і психології.

Хочеться відзначити професійність викладачів Інституту педагогіки і психології, які ділилися власними знаннями і досвідом, постійно знайомили нас з новими книгами, залучали до нових проектів, намагалися зацікавити своїми предметами, давали нам поштовх до розвитку та самовдосконалення.

З нагоди 95-річчя  заснування Луганського національного університету імені Тараса Шевченка бажаю всьому колективу університету міцного здоров’я, щастя і благополуччя, невичерпної енергії і натхнення, злагоди і миру, нових ідей і звершень!

Від імені випускників Інституту педагогіки і психології вітаю університет із знаменною подією щодо постанови Верховної Ради України про внесення святкування 95-річчя Луганського національного університету імені Тараса Шевченка до переліку пам’ятних дат, які будуть відзначатися на державному рівні.

З повагою
Колеснікова Альона Костянтинівна,
с. Можняківка
Новопсковського району
Луганської області

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Калашник (Шепілової) Ольги Миколаївни, випускниці філологічного факультету 1976 року

Ольга Миколаївна навчалась у Ворошиловградському педінституті в 1972 – 1976 рр. Учитель Троїцької гімназії. Педагогічний стаж – 39 років. Заслужений вчитель України, вчитель вищої категорії, «вчитель-методист».

Студентські роки – це свято інтелекту, спілкування, школа самостійності. Добрим словом згадую всіх викладачів, які не лише давали  глибокі знання, а й гартували з нас учителів. Серед них: Олексій Андрійович Міхно, кандидат філологічних наук, декан філологічного факультету, улюбленець студентів. За дещо суворою зовнішністю ховалася надзвичайна доброта, людяність, готовність допомогти кожному, хто опинився в скрутній ситуації. Пригадую активну практику в середній школі № 17 м. Луганська. Тема уроку, який я проводила в 10 класі, «Максим Рильський, збірка «Знак терезів». Звичайно хвилювалася, бо на уроці – сам керівник практики О. А. Міхно. Урок пройшов, настала черга його аналізу. Спочатку, як годиться, декілька слів сказала сама, потім студентки, які теж були присутні. І ось сам Олексій Андрійович… Почав з позитивного, а потім, зімкнувши вказівні пальці обох рук, промовив: «Не було зв`язку твору з епохою, в яку жив і творив автор, і ото ж не терезів (як я ввесь час говорила), а терезів».

Євгенія Володимирівна Мороз викладала виразне читання. Бувало, в лекційній аудиторії відправить студентку в кінець аудиторії і просить повторювати фрази, які вона вимовляла за вчительським столом внизу «лекційки» – так виробляли дикцію. Якщо у когось у вимові не було чіткості, й вона не розуміла студентку, треба було, узявши горіхи до рота, проговорювати по декілька разів окремі вирази. Сміху було, але в решті решт усе виходило. Пам`ятаю, як вона помітила мою творчу роботу «Лютий – бокогрій», читала як зразок для всієї групи, потім давала мені індивідуальні творчі завдання.

Тамара Петрівна Терновська, викладач української мови, керівник педагогічної практики, яку ми проходили в одній із середніх шкіл селища Станиця Луганська. Скільки педагогічного такту, доброзичливості в цієї людини. Вона ніби перевіряла на міцність те, що їй подобалося. Робить зауваження одне за іншим, говорю: «Напевно, випущу цей фрагмент уроку, заміню іншим прийомом». А Тамара Петрівна : «Ні, я до того й веду, що треба саме його використати, лише доробити треба». Пізніше доля знову звела нас, коли я була на курсах перепідготовки при ЛОІППО. Вона вела у нас методику української мови. Тема моєї курсової була «Діалектна лексика сіл Троїцького району». Тамара Петрівна зацікавилася матеріалом, дала цінні поради, використавши які, я доопрацювала роботу. А пізніше, з легкої руки Тамари Петрівни, була запрошена для виступу на I регіональну конференцію «Образне слово Луганщини», яка відбулася в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Матеріали конференції опубліковано у збірнику «Образне слово Луганщини», який вийшов за редакцією доктора філологічних наук В.Д. Ужченка.

Іван Михайлович Білогуб, кандидат філологічних наук, професор. Найбільше запам`яталися його глибокозмістовні лекції. Завжди мав свою точку зору на розвиток літературного процесу, цього навчав і нас.

 Надія Єгорівна Таран тоді лише робила перші кроки на викладацькій ниві. Читала цікаві лекції з української літератури. Була з нами на сільськогоподарській практиці в Марківському районі. Там виступала ініціатором шефської роботи студентів над сільськими школами: майбутні педагоги проводили екскурсії до лісу, класні години, свята, вечори, політінформації тощо.

Вітаючи з нагоди ювілею, дозвольте нагадати, як  працює бджола. Вона збирає нектар з різних квітів і заносить його до вулика. Хай і університет буде тим вуликом, куди збиратимемо набутий досвід, знання й  витворений сучасним поколінням новий зміст, що даватиме великий якісний медозбір! Хай щастить!

З повагою
Калашник (Шепілової) Ольга Миколаївна
випускниця філологічного факультету 1976 року

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Спогади Язєвої (Волошиної) Валентини Петрівни

Я, Язєва (Волошина) Валентина Петрівна, вчилася в педагогічному інституті ім.Т.Г. Шевченко на історичному факультеті міста Ворошиловграда з 1967-1971 рр. Це був час експериментів в системі навчання і освіти. Адже 1966 рік був останнім роком одинадцятирічного навчання, так як в цьому році випускалися одночасно і десяті і одинадцятий класи. За попередніми підрахунками в кожен інститут було 20-25 претендентів на місце. Закінчила Шульгінскую середню школу в 1966 році. Вступити до інституту, про який я мріяла, мені не вдалося і змушена була влаштуватися працювати піонерською вожатою в Байдівську 8- річну школу. А не вступила я через іноземну мову. Протягом всього року я ретельно і систематично готувалася до чергового вступу та в 1967 році вступила легко, на відмінно склавши історію, українську літературу та мову. При вступі проводилася обов’язкова співбесіда зі студентами з сільської місцевості. Зі мною особисто її проводив ректор Пічугін Всеволод Григорович. Питання були такі: «Чому Ви вибрали цей вуз і цей факультет», «Як ставитеся до дітей, чи любите їх», «Чи допомагали дітям молодших класів в організації дозвілля», «Не відмовитеся після закінчення вузу при розподілі на роботу їхати в село, звідки маєте напрямок »та ін .. Я була щаслива, коли стала студенткою цього інституту. А коли познайомилася з однокурсниками, то дізналася, що в нашій групі «А» переважна більшість була з сіл. На перших же зборах мене обрали старостою групи, в складі якої було 25 осіб. Всі 4 роки я була старостою .. В процесі знайомства з викладацьким складом факультету і кафедри всі ми були здивовані їх високим і професійним рівнем. Вони були людяні, порядні. При здачі заліків та іспитів ніколи не вимагали гроші або інші презенти. Тільки знання. Для них це було найвагомішим аргументом для майбутнього вчителя. Старості доводилося працювати так, щоб до отримання стипендії не було жодних «хвостистів» в групі: організовували групи взаємодопомоги, супроводу до будинку двох сліпих однокурсників, начитували на магнітофон потрібні відповіді і лекції в період сесії і багато іншого. Згодом вони стали талановитими викладачами та вихователями. Активну педагогічну практику проходили у відомих на весь СРСР методистів: у Пунськ Віталія Овсеєвича (він вимагав називати себе саме Овсеєвич), який працював в школі №36 на кварталі Жукова в місті Ворошиловграді. Пунськ В.О. був автором монографій: «Вчися вмінню вчитися», «Азбука розумової праці», «Формування у школярів закономірностей розуміння суспільного розвитку на уроках нової історії в 9 класі», «Вивчення історії СРСР в 8 класі (з досвіду роботи)». Перед смертю він написав підручник «Історія» для 9 класу за новою історією. Другий методист, у якого мені пощастило проходити практику, – це Горелик Фелікс Борисович. У нього ми навчилися вмінню працювати з історичними поняттями на уроках різних періодів історії в різних класах. Це були історики – методисти – генії, які залишили свій значний слід в умах їх послідовників на багато років і поколінь. Головне, що ми почерпнули у них – це глибоке почуття відповідальності за ті знання, які даватимемо на уроках для своїх підопічних. За багато років нашої професійної педагогічної діяльності ми засвоїли почуття високої інтелігентності, дисципліни, самоорганізації, логіки історичного розвитку, а головне – ми навчилися навичкам самоосвіти, самостійного видобутку знання і вчили цього учнів в школі: опорні конспекти, слова – сигнали, конспекти – схеми і інше …. Зараз всі перейшли на комп’ютерну систему навчання, самоосвіти та саморозвитку …. на жаль це обмежує розумові операції і діяльність мозку. Куратори – наставники, деканат – все дбали про здоров’я, матеріальне забезпечення та духовний розвиток студентів поза занять. На перших і других курсах контролювали успіхи в навчанні і практиці. Майже всі викладачі ставилися до студентів просто по – отческому, з розумінням! На все життя ми запам’ятали вимогливість, тепло і турботу зав. кафедрою історії СРСР, декана Мотренко В.Г., Красильникова К.І., нашого головного археолога інституту і нашого «класного тата». Це були справжні друзі студентів, порадники і помічники. Глибиною пізнань в своєму предметі дивували і захоплювали: Сорока Г.С. – Викладач новітньої історії, Бейліс В.М. – Викладач історії стародавнього світу, ассириології, знав 3 східних мови, Колпахчьян С.П. – Історія КПРС, Прасолов Г.Т., Яворський Г.І.- історія СРСР і правознавство. Розкривав дивовижний світ філософії Басов Б.Д., на його лекції студенти летіли, як на крилах, вчилися міркувати, аналізувати, шукати причинно – наслідкові зв’язки, програвали ситуації в ролях. Панічно боялися викладачів по політекономії капіталізму Дайенман Р.Е. .Коли Приходив час заліків та екзаменів з цих предметів, у більшості студентів не тільки все тремтіло всередині і зовні, ноги не йшли, то «ведмежа хвороба нападала» … ..в Загалом, і сміх і гріх. У цього викладача було стільки знань, що здавалося, в її голові поміщається весь світ, а їй було 87 років! З 50 студентів нашого курсу за професією працювали 27 осіб: і не тільки працювали, а й досягли великих результатів в навчанні і вихованні учнів, молоді. Вони залишилися вірними і відданими своїй професії і на пенсії. 4 людини займаються дослідницькою роботою з краєзнавства в місті Луганську, 5 осіб працюють гувернерами в багатих сім’ях, 2 людини є викладачами вузів міста Києва: Семистяга. В, Теплицький Ю. Єдина, хто продовжує працювати в школі і зараз, – це Юзва (Ржевська) Раїса Миколаївна. Вона пропрацювала в одній школі 50 років. Школа № 36 пишається високими результатами її праці. Праця її освітлена в педагогічних журналах області. Деякі не витримали тяжкої вчительської праці, проявили комерційну жилку …. Близько 10 осіб померли від перенавантаження в умовах громадянського протистояння, 5 осіб з курсу продовжують працювати директорами шкіл №5, 55 та інших школах міста Луганська. Відомо, що з нашого курсу є 4 викладацькі династії: Васильєва Віра, Бутенко В., Возняк В., Язєва (Волошина) В.П.

Яскраві випадки з життя студентських років

• На 3-4 курсах деякі однокурсниці почали виходити заміж. Весілля збігалися з днями здачі іспитів. Так сталося саме з моєю подругою Раїсою. Вона з весілля забігла на іспит у весільній сукні і, як завжди, здала історію СРСР на «відмінно». Рая розумна, добре знає історію всіх періодів, дуже довго доводила свою позицію викладачам, пересипаючи свою промову рідкісними історичними фактами. Екзаменатори втомилися її слухати, почали ставити в заліковку «відмінно», а вона вигукувала: «Почекайте, я ще не весь квиток Вам відповіла».
• Після другого курсу була набрана група з числа студентів істфаку і факультету української філології для поїздки в західну Україну зі збору усної народної творчості. Туристичний маршрут пролягав в Карпатах. У складі групи було 28 чоловік. Підніматися в гори було дуже важко: жара, всякі мошки …. А кругом краса. І поки піднялися на одну з полонин, то деякі з дівчат мало не втрачали свідомість від втоми, але вперто йшли вперед, так як ми вже почули пісні горян. Сама захоплена студентка Рая встигла вигукнути слабким радісним голосом: «Ах, какая красота!», – Втратила свідомість і покотилася вниз. Я її впіймала. Фотограф не позіхав, все запам’ятав у звітний альбом, який знаходиться в архіві інституту. З усієї групи тільки я добре знала українську мову і була перекладачем в спілкуванні з жителями Прикарпаття. Тому основне навантаження припало на мене: записувати пісні українською мовою, байки, бувальщини, прислів’я, приказки. Вони показували нам свої танці, а ми свої. Горяни пригощали нас теплим, парним коров’ячим молоком, свіжиною з дикого кабана. Знову – таки вся культурна програма в спілкуванні з горянами лягла на мене. *
• Особливо запам’яталися археологічні розкопки в Біляївському районі Одеської області під керівництвом нашого куратора Красильникова К.І. Досліджували кургани і могильники, насипані до н.е. і перші століття н.е.Це  були скіфські та грецькі поховання. Літо, спека, багато мошок і комарів, але більше всіх лякали змії. Адже височина, де ми проводили археологічні розкопки, була на лівому березі річки Дністер. Заглиблюючись в могильники, можна було очікувати, що якась -то повзуча тварюка впаде на голову. Як завжди, першою відчути цю гидоту дісталося мені. Змія не вкусила. Але страх був такий, що я захворіла. Тому зверху встановлювали решітки. Це була важлива і цікава робота. Вона закріплювала все вивчене на лекціях і семінарах. Результатами якісної освіти в Ворошиловградському педагогічному інституті ім. Т.Г.Шевченка є наступні мої досягнення: Я є автором книг з краєзнавства «Моя Шульгинка», «У любові Біжать літа», «Передзвони часу». В даний час працюю над трилогією «І знову дзвонять дзвони», про історію дореволюційних церков с.Шульгінка і народження історії нового Свято-Троїцького храму, який посторить в нашому селі.

Відомості про автора книг

Волошина Валентина Петрівна народилася в 1948 р. у селі Шульгинка Старобільського району в сім`ї сільської інтелігенції. З першого по одинадцятий клас навчалася в Шульгинській середній школі. Закінчила в 1966 р., рік працювала піонервожатою у 8-річній школі села Байдівка. У 1971 році закінчила Луганський інститут ім. Т.Г. Шевченка, факультет історії та правознавства. Заміж вийшла за військового, тому одержала вільний диплом і поїхала за чоловіком на Північ, де він служив у ЗС СРСР. 20 років працювала у СШ № 8 м. Сєвєроморська Мурманської області. У період вступних екзаменів направлялась на роботу в приймальну комісію в педучилище м. Мурманська. Очолювала міську творчу групу істориків району. За високі показники історичної підготовки випускних класів була відряджена до Москви, як співавтор нового підручника «Граждановедение», 1988 р. За активну участь у розробці практичних завдань по історії та праву нагороджена грамотою Міністерства Освіти РСФСР та одержала звання «Старший викладач», та І категорію. Працювала викладачем історії України та всесвітньої історії, народознавства та права в ПТУ-118 м. Донецька. Вела активну методичну роботу в училищі, районі, місті, була в складі обласної комісії по проведенню олімпіад та творчих методичних та теоретичних розробок уроків різних тем та періодів. Одержала звання «Викладач-методист вищої категорії», «Відмінник народної Освіти України», «Ветеран Праці». Працювала на посаді методиста. Одружена. Має чоловіка, дочку. Зараз пенсіонерка, веде активну громадську роботу в селі, депутат сільської Ради, член хору ветеранів. Накопичує історичний матеріал для майбутнього краєзнавчого музею села, – відновити його діяльність, бо цю справу започаткував її батько – Волошин Петро Іванович.

Пропозиції та побажання

Підняти престиж викладацької праці не тільки фінансово, але перш за все, рівнем вченості, інтелігентності, людяності і порядності.

***

Бажаю нашому університету гідно зустріти 100-річчя від дня свого заснування – свій віковий ювілей- в повному складі, в світі, дружбі, єднанні. Щоб всі ваші творчі плани та ініціативи успішно втілилися в життя.

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Олени Караман, випускниці Інституту педагогіки і психології 1991, 1997 років: один раз переступивши поріг університету, я залишилася в ньому на все життя.

Довго сам учись, якщо хочеш навчати інших…
Григорій Сковорода,
український філософ і поет

95 років… Ціла епоха! Скільки подій – трагічних і піднесених – пережив університет за історію свого існування! Репресії та евакуації; розквіт, визнання та найвищі рейтингові показники у вітчизняному та європейському освітньому просторі.

От і зараз університет переживає складні часи. Але він героїчно вистояв і незабаром відновиться в новому обличчі, адже набув незламного духу, бажання перемагати, відстоювати неповторність, передові національні та європейські ідеї й цінності…

Здобувати освіту в нашому Університеті мені довелося на зламі епох – у часи розбудови, розпаду СРСР, демократичних гасел, зародження суверенної української держави. Уже наприкінці навчання в школі вчителі з прогресивними поглядами почали піддавати сумніву певний зміст радянської системи загальної середньої освіти. Тому після закінчення школи в голові було більше питань, ніж відповідей, сумнівів, ніж переконань.

Конкурс на факультет підготовки вчителів початкових класів (так тоді називався Інститут педагогіки і психології) був великий – 9 осіб на 1 бюджетне місце. Витримавши його, 1 вересня я увійшла в аудиторію… й остаточно переконалася у правильності вибору професії і навчального закладу.

Тоді факультет очолювала Лілія Олексіївна Буторєва, кафедру педагогіки і методики початкового навчання – Марія Олександрівна Молчанова; викладали Віктор Дмитрович Ужченко, Олександр Никифорович Чиж, Олександр Арсентійович Матвійко, Віктор Степанович Ненашин (світла їм пам’ять); Микола Семенович Кратінов, Лідія Петрівна Нестеренко, Тамара Василівна Коваленко, Іраїда Іванівна Постнікова, Ірина Іванівна Філатова, Валентина Іванівна Живило, Валентина Олександрівна Шевцова; молоді викладачі – Вікторія Вікторівна Докучаєва, Вікторія В’ячеславівна Желанова, Олексій Іванович Неживий (нині доктори наук, професори), Світлана Михайлівна Рудь, Наталія Володимирівна Фатєєва та інші.

Молоді, енергійні, амбіціозні, з нестандартним мисленням, відверті у власних судженнях і переконаннях, сміливі у відстоюванні нових ідей, а найголовніше – закохані у викладацьку діяльність, науку й університет, вони перевернули моє життя і світогляд, сформували мету-мрію – стати такими, як вони: розумними, сміливими, чесними перед собою й аудиторією.

Нині імена багатьох з них увійшли до енциклопедичних видань з різних галузей знань.

Після закінчення університету я пішла працювати в школу і дотепер завдячую набутому досвіду. Але мрія про університет не покидала ні на мить. Тому здобула ще дві вищі освіти, і під час останньої – залишилася в університеті, на своїх рідних факультеті й кафедрі.

Потім на моєму шляху з’явилися ще дві значимі людини – Геннадій Іванович Божко та Сергій Якович Харченко.

Геннадій Іванович Божко, кандидат історичних наук, доцент, очолив факультет підготовки вчителів початкових класів у 1990 році. Він і вручав мені диплом про закінчення Луганського державного педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка. Коли він очолив факультет, на ньому здійснювалася підготовка фахівців лише за однією спеціальністю – «Педагогіка і методика початкового навчання». Проте мінялися часи, суспільство вимагало фахівців з вищою освітою не тільки для школи, а й для дошкільних та корекційно-реабілітаційних закладів, психологічних та соціальних служб різного профілю.

Володіючи прогресивним мисленням, невгамовною натурою, потребою в розвитку, за 15 років свого деканства і директорства (з 1990 по 2015 рр.) Геннадій Іванович разом з колективом однодумців перетворив факультет підготовки вчителів початкових класів з однією спеціальністю в потужний Інститут педагогіки і психології, на якому зараз здійснюється підготовка фахівців за 7 спеціальностями – «Початкова освіта», «Дошкільна освіта», «Корекційна освіта», «Психологія», «Практична психологія», «Соціальна педагогіка», «Педагогіка вищої школи».

У вересні 2014 року, найважчий для університету час війни на Сході України, разом з колективом університету Геннадій Іванович Божко евакуював Інститут педагогіки і психології до м. Старобільська. І в 2015 році, коли переконався в тому, що Інститут упевнено «став на ноги» в умовах евакуації, передав керівництво Інститутом його випускниці.

Сергій Якович Харченко зіграв провідну роль в моєму становленні як науковця. Доктор педагогічних наук, професор, заслужений діяч науки й техніки України, завідувач кафедри соціальної педагогіки, керівник Науково-дослідного центру з проблем соціальної педагогіки та соціальної роботи Національної академії педагогічних наук України при університеті, найавторитетніший учений у вітчизняній педагогічній (соціально-педагогічній) науці. Під його керівництвом захищено близько 30 докторських та 60 кандидатських дисертацій.

У далекому 1999 році він прийняв мене до аспірантури, став науковим керівником. Потім був захист кандидатської дисертації, присвоєння вченого звання доцента. Далі – докторантура, здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук, присвоєння вченого звання професора. Власний приклад та постійна підтримка Сергія Яковича надавала й надає впевненості у власних силах, постійну потребу в особистісному розвитку та розвитку університету.

Ми, випускники й працівники Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, по праву можемо пишатися славетними традиціями та історією своєї «Альма-матер», яка заслуговує на гідне звання фундатора вищої освіти Сходу України.

За 95 років університет випустив багато поколінь фахівців, які зробили чималий внесок у розвиток вітчизняної освіти і науки, а в останні 20 років – під керівництвом Віталія Семеновича Курила, Сергія Вікторовича Савченка – виріс у великий і авторитетний культурний, науковий та освітній центр.
Ми впевнені, що минуть важкі часи і, завдяки патріотизму й безмежному потенціалу студентів і викладачів, університет не тільки відновить свою потужність, а й стане лідером серед вищих навчальних закладів не лише України, а й світу.

Сердечно бажаю ветеранам університету здоров’я і довголіття, студентам і викладачам – перспектив, оптимізму й віри, здійснення усіх планів, намірів і сподівань, здоров’я й удачі, плідної і творчої праці в ім’я університету, вітчизняної освіти і науки!

Олена Караман,
доктор педагогічних наук, професор,
директор Інституту педагогіки і психології
Луганського національного університету
імені Тараса Шевченка

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Спогади та привітання Горошкіної Олени Миколаївни, випускниці філологічного факультету 1988 року

…Завжди знала, що буду вчителькою, як мама. Тому коли постало питання про вступ до вишу, не було ніяких варіантів, крім Ворошиловградського (на той час) педагогічного. Про цей виш чула від мами та її подруг стільки теплих спогадів.

У вересні 1983 року я стала студенткою. Почалися яскраві враження від навчання й студентського життя. Ніколи не забуду лекції О. А. Міхна і Л. В. Горелік. Інколи, коли буваю на сучасних, цікавих та інформативних лекціях, стає шкода, що нинішні студенти не чули тих, під час яких панувала особлива атмосфера. Цієї енергетики не виміряєш ніякими критеріями й показниками, але вона формувала особливе ставлення до слова, літератури.

Часто згадується неспішність, надійність О. А. Міхна, його мудрий підхід до залучення студентів займатися наукою. На першому курсі я писала під керівництвом Олексія Андрійовича реферат, на другому – курсову, на четвертому – дипломну роботу. Невідомо, чи обговорювали тоді на вчених радах і засіданнях кафедр питання про організацію самостійної чи науково-дослідницької роботи студентів, але твердо впевнена, що цей процес був чітко спланованим і продуктивним. Нам іще потрібно детально його вивчити.

Я опинилася в „літературній” групі, і куратор (Т. С. Пінчук) – з кафедри літератури. Тому більше спілкувалися з викладачами кафедри української літератури. Найтепліші враження від спілкування з І. М. Білогубом, Т. С. Пінчук, Т. В. Хом’як, В. М. Вандою та іншими викладачами.

У Тетяни Степанівни Пінчук є особливий дар – гуртувати студентські колективи. З перших днів навчання вона привчала нас до того, що група – це родина, і хоч ти склала екзамен у перший день, не маєш права їхати додому, доки не склали всі одногрупники. Так і робили всі чотири роки.

Ніколи не забуду нашу поїздку групою в травні 1984 року до Києва. Тетяна Степанівна сказала: „Травневий Київ – це неймовірна краса! Якщо хочете подивитися, то складайте достроково сесію і поїдемо”. І що там та сесія, коли попереду златоглавий Київ? Склали без трійок. Немає квитків, немає місць у готелях, Але ж є бажання!!! Тоді зрозуміла, що немає нічого неможливого.

Отак і жили, дружно і весело. У 1986 стався Чорнобиль. Оскільки наша група виявилася дуже організованою і мобілізованою, складаємо за добу сесію і їдемо з травня по вересень у піонерські табори Євпаторії. І починається довга, але цікава зміна. Ротацій ні для дітей, ні для вожатих не передбачено, тому треба продумати, чим три місяці займати дітей. І танцювали, і співали, і малювали, і шили. Життя змусило навчитися і переконало в тому, що хочу – це половина можу.

З другого курсу додалися дисципліни кафедри української мови. Найтепліші враження від спілкування з Б. А. Шарпилом, О. М. Маштабей, К. Д. Глуховцевою, Р. А. Бавольською, З. С. Сікорською, Т. П. Терновською, які переконали в тому, що мова не менш цікава, ніж література.

Улюбленим предметом в університеті була методика навчання української мови. Читала цей курс К. Д. Глуховцева. Читала цікаво, переконливо, наводила багато прикладів з власного досвіду. Тож я бачила, що ці знання будуть потрібними. Так і сталося. Дякую Вам, Катерино Дмитрівно, за те, що з Вашої легкої руки методика стала для мене справою життя.

У нашому особистісному й професійному становленні брали участь багато викладачів, які згодом стали колегами. Сьогодні хочеться згадати тих, кого, на жаль, немає поряд з нами. Це О. А. Міхно, Б. А. Шарпило, О. М. Маштабей, В. Д. Ужченко, М. О. Баранова, А. О. Дергачов, Є. В. Мороз, Т. Б. Жулій, О. В. Адаменко….. Світла їм пам’ять!

Університет переживає зараз нелегкі часи, однак трагічні події, що відбуваються в нашій країні, не вплинули на основну місію викладачів – вчити студентів, готувати справжніх фахівців, незважаючи на відстані й фінансові труднощі. Можна забрати стіни, але не можна зломити дух. Колектив університету сильніший за обставини, тому обов’язково переможе!

Горошкіна Олена Миколаївна,
доктор педагогічних наук, професор кафедри української мови
Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка
(1983 – 1988 роки навчання)

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Барабаш Любові Миколаївни, випускниці природничо-географічного факультету 1991 року

Любов Миколаївна працює на посаді директора Шандриголівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Краснолиманської міської ради Донецької області.

Минуло вже багато років з того моменту, коли я з абітурієнтки стала першокурсницею нашого рідного Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (колишнього Луганського державного педагогічного інституту імені Т.Г. Шевченка). Проте запам’ятала на все життя 1 вересня 1986 року, коли вперше познайомилась з одногрупниками природничо-географічного факультету. По-перше, мене вразила дружня атмосфера в нашій  групі 0661 і серйозне та відповідальне ставлення до навчання, яке простежувалось всі 5 років. Хочу зазначити, що не тільки впродовж навчання, а й після закінчення закладу ми вже 25 років постійно спілкуємось між собою, зустрічаємося та з приємністю згадуємо наші найкращі студентські роки. Хтось сказав, що студентські роки – це золоті роки, і був правий.

У перший рік свого навчання в інституті я довго шукала необхідну мені аудиторію, сором’язливо віталася з незнайомими мені людьми. Ми з головою занурилися в новий ритм життя – із захопленням слухали нових викладачів, старанно вчили нові предмети, тяжко звикали до нового розкладу дзвінків. Дуже довго ми ще називали аудиторії класами, пари – уроками й губилися в коридорах у пошуках буфету.

За період навчання в університеті мене найбільше вражала самовідданість викладачів, які працюють у навчальному закладі. Адже тільки надзвичайні люди здатні до останньої краплини віддавати себе іншим. Серед викладачів у перший день навчання я запам’ятала вчителів з великої літери, професіоналів своєї справи, які надзвичайно й доступно пояснювали новий матеріал. Це декан нашого факультету Агафонова І.М. та викладачі:  Медвєдєва Т.Є., Родіновська Л.О., Крючок Л.М., Дрель В.Ф., Лєсняк Л.І., Ларіонова Г.І., Вожик Й.Б. та інші.

Перша сесія застала нас зненацька. Безсонні ночі перед іспитами, ляклива тиша в аудиторіях, страх відкрити залікову книжку й дізнатися перші оцінки. Але цей етап ми пройшли мужньо.

Неперевершені враження залишились від виїзду на польові практики з ботаніки в Ільєнко, де ми займалися збиранням рослин для гербаріїв та вивченням їхніх назв латиною. Кожен день студентського життя був цікавим, захоплюючим – нові враження, нові емоції: участь у роботі студради, участь у художній самодіяльності, виступи на сцені інституту відкривали в нас приховані таланти. Нудьгувати не було часу.

Згадуючи роки студентства, роки юності, я ніби знову відчула себе тією зухвалою дівчинкою, з посмішкою на обличчі та сором’язливим поглядом, яка крокувала сходинками навчання. Протягом чотирьох років була старостою групи 0661, відстоювала та захищала інтереси своїх одногрупників, долі яких сплелись у тугий вузлик завдяки навчанню у ЛНУ.

Сьогодні, коли вже сама маю 25 років педагогічного стажу, з яких 13 років на посаді директора школи, я впевнено можу сказати, що наш університет – це наша гордість, наше життя. Хочу доземно вклонитися за найкращі в моєму житті роки – роки студентства всім, хто залишив у моєму серці найтепліші почуття.

З нагоди ювілею нашого університету хочу висловити щирі слова побажань всім, хто причетний до його долі:

Щасливий той, кого шанують люди
За труд, за чуйність, за тепло душі.
Нехай здоров’я й сил до вас прибуде,
Нехай до серця старість не спішить.
Аж до сторіччя по живій воді,
Щоб Ви були здорові і щасливі,
Душею й серцем – завжди молоді!

З повагою, випускниця ЛНУ 1991 року
Любов Барабаш

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Ветерани Інституту педагогіки та психології

Божко Геннадій Іванович з 1990 року по 2014 рік обіймав посаду директора Інституту педагогіки і психології. У найважчий для університету час військової агресії на Сході України разом з колективом університету евакуював Інститут до м. Старобільська. Високий професіоналізм Геннадія Івановича, його авторитет і повага серед викладачів і студентів, мудрість і толерантність як керівника дали змогу зберегти колектив Інституту педагогіки і психології майже в повному складі, у короткий термін відновити навчально-виховну й наукову роботу в  найбільшому структурному підрозділі університету.

У 1990 році обраний на посаду декана факультету підготовки вчителів початкових класів.

Г. І. Божко закінчив у 1971 році  історичний факультет, 1975 році – аспірантуру Луганського державного педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка. У ньому він працював з 1975 року на посадах асистента, старшого викладача, доцента, директора Інституту. У 1977 році захистив кандидатську дисертацію «Відродження вугільної промисловості Донбасу в повоєнні роки (1946–1950)», отримав вчене звання доцента. Викладав історію України. Проводив лекційні та практичні заняття для студентів різних спеціальностей. Координував навчально-методичну, наукову та соціально-гуманітарну роботу кафедр Інституту педагогіки і психології. Під його керівництвом факультет підготовки вчителів початкових класів, на якому існувала тільки одна спеціальність («Педагогіка і методика початкового навчання»), переріс в Інститут педагогіки і психології, який нині здійснює підготовку фахівців за 7 спеціальностями («Початкова освіта», «Дошкільна освіта», «Корекційна освіта», «Психологія», «Практична психологія», «Соціальна педагогіка», «Педагогіка вищої школи»). Такий стрімкий розвиток Інституту став можливий завдяки мудрому керівництву Божка Геннадія Івановича. Крім того, він був організатором першого на Сході України Університетського освітнього округу, до складу якого увійшли університет, школи та навчальні заклади різних рівнів акредитації. За його ініціативи до 90-річчя університету було видано Літопис Інституту педагогіки і психології. Автор понад 50 наукових та навчально-методичних праць. Має нагороди «Відмінник освіти України», «Відмінник Узбекистану», медаль «За заслуги перед Луганщиною», медаль «Петра Могили». З 2009 року – почесний професор ЛНУ імені Тараса Шевченка.

Чиж Олександр Никифорович – доктор педагогічних наук, професор, академік.

З 1972 року після закінчення Карагандинського державного педагогічного інституту працював викладачем кафедри педагогіки та психології цього ВНЗ. У 1974 році став аспірантом Московського державного педагогічного інституту іноземних мов імені М. Тореза. З 1978 року після захисту кандидатської дисертації виконував обов’язки завідувача кафедри педагогіки, а потім проректора з навчальної та наукової роботи Карагандинського педінституту. З 1981 року працював у Ворошиловградському державному педагогічному інституті ім. Т.Г.Шевченка. У 1998 році захистив докторську дисертацію за темою «Пізнавальна діяльність студентів у теорії й історії вищої педагогічної освіти (1960 – 1980-ті роки)». Протягом 1997 – 1999 років завідував кафедрою педагогіки й методики початкового навчання. З 2001 року – професор цієї кафедри. У цьому ж році призначений головою експертно-координаційної психолого-педагогічної ради університету. Викладав дисципліни «Історія педагогіки», «Порівняльна педагогіка». У 2002 році був обраний членом-кореспондентом Міжнародної академії наук педагогічної освіти, а з 2006 року – дійсним її членом. Автор 176 наукових робіт. Був членом редколегії журналу «Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка», директором регіонального центру МАНПО, членом президії МАНПО, спеціалізованої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій, науковим керівником магістрантів, пошукувачів, аспірантів.

Нагороджений знаком «Відмінник освіти України», грамотами Міністерства освіти і науки України, МАНПО. Лауреат форуму «Суспільне визнання».

Під час антитерористичної операції загинув від кулі ворога. Світла йому пам’ять.

Кратінов Микола Семенович – кандидат педагогічних наук, доцент.

Почав трудову діяльність у 1965 році лаборантом кафедри фізики Луганського медичного інституту. Працював учителем математики середньої школи № 25 м. Луганська, заступником директора СШ № 12, і школи-інтернату № 1 м. Луганська. У ВДПІ ім. Т. Г. Шевченка почав працювати з 1979 року на посаді старшого викладача кафедри психології. У 1986 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Педагогічні основи вдосконалення діяльності політінформаторів». З 1989 по 1996 рік очолював кафедру наукових основ управління школою, після її реформування був завідувачем кафедри педагогіки і методики початкового навчання. З 1997 по 2008 рр. займав посаду доцента кафедри дошкільної та початкової освіти. Розробив лекційні курси з методології та методики соціально-педагогічних досліджень, управління освітніми системами, соціальної педагогіки та інші. Автор понад 50 наукових праць, зокрема 4 монографій, 10 методичних посібників. Протягом багатьох років був головою науково-методичної комісії Інституту педагогіки і психології, членом науково-методичної ради університету.

Має почесні звання і нагороди: «Заслужений учитель України», почесні грамоти й дипломи Президента України, Міністерства освіти і науки України тощо.

Нестеренко Лідія Петрівна – кандидат педагогічних наук, доцент.

У 1961 році закінчила Кам’янське педагогічне училище за спеціальністю «Початкове навчання». Трудову діяльність почала вчителем початкових класів Мочиєвської початкової школи Чечено-Інгушської АРСР. З 1963 року працювала вчителем початкових класів у школі-інтернаті №3 м. Луганська. У 1973 році отримала вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка та методика початкового навчання» у Глазівському державному педагогічному інституті ім. В.Г.Короленка. З 1975 по 1978 рік навчалася в аспірантурі на кафедрі педагогіки та методики початкового навчання Московського державного педагогічного інституту ім. В.І.Леніна. 1978 року захистила кандидатську дисертацію на тему «Виховання гуманістичних стосунків у молодших школярів в умовах школи-інтернату». У ВДПІ ім. Т.Г.Шевченка почала працювати з 1981 року на посаді старшого викладача кафедри педагогіки та методики початкового навчання (дошкільної та початкової освіти). У 1987 році отримала вчене звання доцента, у 2004 році  – почесного професора ЛНПУ імені Тараса Шевченка. Розробила курси педагогіки, етнопедагогіки, історії української педагогіки, дошкільної педагогіки, основ педагогічної майстерності. Науково-дослідна робота була спрямована на пошук та обґрунтування ефективних шляхів та методичних засад формування професійно-педагогічної спрямованості студентів. Автор понад 100 наукових і науково-методичних праць. Успішно керувала студентською науково-дослідною роботою з проблеми активізації пізнавальної діяльності дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, підготувала кількох переможців університетських та всеукраїнських конкурсів студентських наукових робіт. Член-кореспондент Міжнародної академії наук педагогічної освіти. Має численні нагороди та відзнаки: ювілейна медаль «За доблестный труд», медаль «За трудовое отличие», знак «Відмінник освіти України», грамоти й подяки Міністерства освіти і науки України, Луганської обласної державної адміністрації, Луганської обласної ради, ЛНУ імені Тараса Шевченка.

Віктор Дмитрович Ужченко – доктор філологічних наук, професор.

З 1990 по 1998 рік керував кафедрою філологічних дисциплін на психолого-педагогічному факультеті (нині Інститут педагогіки і психології). Почав свою трудову діяльність у 1964р. після закінчення Харківського державного університету вчителем української мови та літератури в середній школі № 8 м. Міусинська Луганської області, де з перервами працював протягом 1964 – 1977 рр. У 1967 – 1968рр. – асистент кафедри української мови Харківського державного університету. У 1973 році захистив кандидатську дисертацію. З 1977 р. – старший викладач, потім доцент, завідувач кафедри філологічних дисциплін (з 1990 р.) Ворошиловградського державного педагогічного інституту. У 1990 р. отримав звання професора, а в 1994 р. захистив докторську дисертацію «Історико-лінгвістичний аспект формування української фразеології» зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. З 1998 по 2008 рік – завідувач кафедри української мови Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. В. Д. Ужченко – автор понад 150 наукових робіт, серед яких фундаментальні монографії із загальномовної і діалектної фразеології, численні посібники й підручники, зокрема «Фразеологічний словник української мови» (1998 р., у співавторстві), «Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу» (2000 р., 2002 р., у співавторстві), «Українська мова: на допомогу абітурієнту» (2002 р., у співавторстві), «Образи рідної мови» (2003р.) та ін. Він був одним із найавторитетніших українських мовознавців: членом Правописної комісії при Кабінеті Міністрів України, членом двох спеціалізованих рад із захисту кандидатських дисертацій, головою спеціалізованої ради із захисту кандидатських дисертацій у Луганському національному педагогічному університеті. Виконував обов’язки заступника головного редактора наукового видання університету «Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка». Заснував 2003 року й керував виданням наукового журналу «Лінгвістика». В. Д. Ужченко приділяв значну увагу поширенню й популяризації наукової думки в Україні й регіоні.

Заслужений діяч науки і техніки України (1998), нагороджений орденом Петра Могили.

Обуховська Лідія Яківна – методист заочного відділення вищої категорії.

З 1980 року працювала секретарем факультету підготовки вчителів початкових класів ВДПІ ім.Т.Г.Шевченка, а з  1981 року призначена методистом заочної форми навчання, асистентом кафедри педагогіки й методики початкового навчання (нині кафедра дошкільної та початкової освіти). Брала участь у підготовці навчальних планів для спеціальностей, що вперше відкривалися на факультеті, займалася профорієнтаційною діяльністю за місцем роботи  студентів-заочників. Здійснює керівництво педагогічною практикою студентів заочної форми навчання. За результатами навчальної і виховної роботи спеціальності «Початкова освіта» й «Дошкільна освіта», методистом яких є Л. Я. Обуховська, займають перші місця в університетському рейтингу. Протягом 20 років вона є членом вченої ради Інституту педагогіки і психології. Відзначена керівництвом університету як кращий методист. Нагороджена знаком «Відмінник освіти України», медаллю «Софія Русова». Почесний працівник університету.

Разом з університетом та Інститутом у 2014 році евакуювалася до м. Старобільська. Нині продовжує працювати на посаді методиста Інституту педагогіки і психології.

Іванова Людмила Іванівна – з 1996 по 2013 рр. заступник директора з навчально-методичної роботи Інституту педагогіки і психології. Почала трудовий шлях у Ворошиловградському державному педагогічному інституті ім. Т.Г.Шевченка з 1977 року на посаді асистента кафедри педагогіки та методики початкового навчання. З 1989 року працювала старшим викладачем кафедри природничо-математичних дисциплін і методики їх викладання в початкових класах (нині кафедра дошкільної та початкової освіти). Викладала лекційні курси та проводила практичні заняття з математики для студентів спеціальностей «Початкова освіта» на денній та заочній формах навчання. Проводила активну науково-методичну роботу з вчителями початкових класів шкіл Луганської області.  Працювала над проблемою вдосконалення підготовки вчителів початкових класів. З 1996 року була призначена на посаду заступника декана педагогічного факультету з навчально-методичної роботи, розробляла навчальні плани, складала графіки навчального процесу та розклад занять. Здійснювала керівництво навчальними та виробничими практиками на денній формі навчання. За високий професіоналізм та плідну роботу була нагороджена почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, знаком «Відмінник освіти України», медаллю «Софія Русова».

Постнікова Іраїда Іванівна – кандидат філологічних наук, доцент.

Закінчила з відзнакою історико-філологічний факультет (філологічне відділення) Горьковського державного університету та аспірантуру при кафедрі російської мови і загального мовознавства того ж університету. Кандидатську дисертацію на тему «Стилистическое использование прилагательных и причастий в русском языке»  захистила в Саратовському держуніверситеті.

У Луганському державному педагогічному інституті (ЛНУ) імені Тараса Шевченка працювала з 1964 р. по 1999 р.: на філологічному факультеті (п’ять років завідувала кафедрою російської мови) і на факультеті підготовки вчителів початкових класів (з 1980 до 1990 року завідувала кафедрою філологічних дисциплін). Викладала навчальні курси «Сучасна російська мова», «Стилістика», «Вступ до мовознавства», «Лінгвістичний аналіз художнього тексту».

Наукові інтереси пов’язані з дослідженнями в галузі стилістики художнього мовлення і методики викладання російської мови у ВНЗ та школі. Опублікувала низку статей у збірниках наукових праць вищих навчальних закладів України та Росії, у журналах «Російська мова», «Російська мова в школі», «Російська мова в національній школі», «Російська мова за кордоном» та ін. Спільно з творчим колективом викладачів ЛНУ підготувала до видання кілька науково-популярних книг з мовознавства («Бесіди про синтаксис», «Це непросте просте речення», «Неосяжний світ слова»,«Фонетика – це цікаво», «Цікаві розповіді про частини мови» та ін.), матеріали для позакласної роботи («Десять вечорів зі Словником Даля», «Красномовство мистецтва» та ін.). Усього опублікувала понад 120 праць.

Керувала науковою, навчально-методичною роботою студентів (гурток стилістики, інтернаціональний лінгвістичний гурток, студентський ляльковий театр «Казка»).

Брала участь у Міжнародних науково-практичних конференціях (мм. Москва, Рига, Ташкент). Викладала на курсах підвищення кваліфікації вчителів у Монголії та В’єтнамі. Від наукового товариства «Знання» читала лекції в м. Луганську та Луганській області.

Нагороджена медалями «За доблесну працю» (1970 р.), «За трудову доблесть», «Ветеран праці», знаками «Відмінник народної освіти Узбецької РСР», «Відмінник освіти України», грамотами Міністерства освіти і науки та Президента України.

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Вітання Тростянської Валентини Петрівни, випускниця філологічного факультету 1982 року

Валентина Петрівна закінчила з відзнакою філологічний факультет Луганського педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю учитель української мови й літератури. Працює в школах Старобільщини більше 30 років, останні 25 – у Старобільській гімназії. Має вищу кваліфікаційну категорію, учитель-методист. Серед нагород – Знак «Відмінник освіти України», грамоти: Почесна Грамота Міністерства освіти України, Головного управління освіти й науки Луганської облдержадміністрації, відділу освіти Старобільської райдержадміністрації.

Інститут дав мені дуже багато: насамперед – знання, необхідні для роботи; друзів, з якими спілкуюся й зараз; прищепив любов до професії, що стала справою всього життя.

З великою повагою і любов’ю згадую своїх викладачів: Міхна Олексія Андрійовича, Маштабей Ольгу Михайлівну, Зеленька Анатолія Степановича, Сікорську Зінаїду Степанівну, Псиско Катерину Миколаївну, Пінчук Тетяну Степанівну, яка тоді починала свій шлях у велику науку, Терновську Тамару Петрівну, Глуховцеву Катерину Дмитрівну, куратора групи Будівського Петра Олексійовича та багатьох інших педагогів. Їхні настанови й сьогодні допомагають мені в різних життєвих ситуаціях.

Працюючи в школі, я теж намагалася прищепити своїм вихованцям не тільки повагу до рідної мови, а насамперед – любов до своєї землі, народу, України. Мої учні щороку ставали переможцями олімпіад і конкурсів на різних етапах – від районного до Всеукраїнського. Багато хто обрав рідне слово основою своєї професії, зокрема, письменник С. Жадан, к.п.н. О. Білаш, журналісти: О. Ширяєва та М. Вітченко й інші.

Я пишаюся, що є випускницею Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. У ці ювілейні дні щиро вітаю викладачів і студентів усіх поколінь зі святом і бажаю:

Хай мирні росяні світанки
Несуть вам урожайні дні,
Хай квітне нива освітянська
Й плека нових студентів світ.
Вам залишатись кращим вишем
На довгі-довгії літа.
Хай золота ваша фортуна
Ніколи вас не полиша!

З повагою
Тростянська Валентина Петрівна
м. Старобільськ

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Кудінова Юрія Олександровича, випускника історичного факультету 1994 року

Кудінов Юрій Олександрович – директор Білолуцької гімназії Новопсковського району, Луганської області, депутат Новопсковської районної ради. Випускник Луганського педагогічного інституту ім. Т.Г. Шевченка, 1994 року.

Після закінчення школи я вступив до Луганського педагогічного інституту на історичний факультет. З почуттям вдячності і  поваги  згадую своїх викладачів: Яворського Георгія Івановича – легенду історичного факультету, Яковлєва  Володимира Івановича –  людину з чудовим почуттям гумору, керівника  Ольвійської археологічної експедиції і студентських «яблуневих» десантів в село Бондарівка Марківського району,  Терещенко Валентину Кузьмівну – декана історичного факультету, Яковлєву Людмилу Леонідівну, Намдарова Геннадія Михайловича, Бейліса Володимира Михайловича, Крюкова Віктора Івановича, Ваховського Леоніда Цезаревича, Бур’яна Михайла Степановича й багатьох інших.

За роки навчання в інституті отримав безцінний багаж знань, що став основою моєї професійної діяльності.

Найяскравішими спогадами зі студентського життя  залишилися археологічні експедиції, трудова практика в колгоспі,  «капусники», вечори, посвята у студенти під назвою «Алло, ми шукаємо таланти», новорічні концерти, зустрічі випускників різних років на вечорах стажистів, КВК  і наш гуртожиток №3.

Наше перше студентське знайомство відбулося у полях с. Гречишкіне Новоайдарського району, де ми збирали врожай помідорів.  З часом сформувався чудовий колектив. Я познайомився з дорогими  мені людьми –  Буримом  Дмитром, Єфименком Геннадієм, Козловими Дмитром і Наталією, Болотськими Сергієм та Оксаною, Данільєвими Юлією і Костянтином, Коренєвими Сергієм та Оленою. З того часу ми  підтримуємо стосунки й до сьогодні.

Вражень і спогадів дуже багато, тому  хочеться від щирого серця подякувати своїм викладачам. Їм та усім студентам історичного факультету бажаю творчого натхнення, перемог у науковій та практичній діяльності, здоров’я, успіхів, миру. Щоб в  нашій країні уряд  більше турбувався про освіту,  зростав  престиж педагогів-викладачів. Дуже б хотілося, щоб наступні покоління студентів зберігали й продовжували традиції нашого вищого навчального закладу.

З нагоди 95 – річниці  заснування Луганського національного університету ім. Т.Г. Шевченка бажаю вам процвітання  та достатнього фінансування. Все інше ви вже маєте і щедро ділитеся своїми здобутками з нами!

З повагою
Кудінов Юрій Олександрович,
смт. Білолуцьк

Привітання Мащенка Сергія Івановича, випускника факультету фізичного виховання 2013 року

Про ЛНУ імені Тараса Шевченка чув багато історій ще від тренера Жирякова Володимира Олександровича та вчителя фізичної культури Проньки Андрія Васильовича, які теж навчались у цьому закладі. Ці люди привили мені любов до занять спортом. Усі свої знання та професіоналізм вони віддавали нам, своїм вихованцям та учням. За це їм велика подяка.

По завершенню шкільних років я мав обрати майбутню професію. Вибір свій я зробив давно. Тому, не вагаючись, після успішно складеного ЗНО, вступив до ЛНУ імені Тараса Шевченка на факультет фізичного виховання.

Почалося студентське життя. Куратором моєї групи був Солдатенко В. Г. Навчатися мені подобалось, заняття були дуже цікаві. Найбільше мені подобались лекції Алексеєвої О. Р., Бублик О. І., Зюзюкова А. І., Ливацького А. В., Пількевич Н. Б., Федотової Т. В., Щурової Н. В.

Окрему подяку висловлюю кафедрі фізичного виховання ВП «Старобільський факультет ЛНУ імені Тараса Шевченка» на чолі з Ливацьким О. В. та викладачам: Гайдук Н. О., Носалю А. Г., Солдатенку В. Г., Щуровій Н. В.

Після закінчення університету працював учителем у смт. Білолуцьк, через рік перейшов працювати до школи в с. Булавинівка.

2015 року односельці запропонували мені піти на вибори до місцевих рад – погодився, і зі своєю командою переміг. Зараз обіймаю посаду голови Риб’янцівської сільської ради.

Я завжди з приємністю згадую студентські роки. А колективу університету, який відзначає свій ювілей, бажаю успіхів, процвітання та творчих, креативних, здібних студентів.

З повагою
С.І. Мащенко,
с. Риб’янцеве
Новопсковського району
Луганської області

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Вітання Жирякова Володимира Олександровича, випускника факультету фізичного виховання 1981 року

Володимир Олександрович – інструктор-методист по спорту в с. Риб’янцеве Новопсковського району Луганської області.

У 1977 році став студентом Ворошиловградського ДПІ ім. Тараса Шевченка.

Завдяки високому професіоналізму моїх викладачів-наставників і довгих тренувань, я заслужив звання Майстра спорту з боротьби самбо, і кандидата майстра спорту з дзюдо.

Хочеться сказати слова подяки своїм викладачам: Штанге Ю. П., Панфілову Ю. Н., Берюкова А. П., Чернікову Ю Ф., Зюзюкову А. І. Решті Н. Ф. Я часто згадую студентські роки, досі зустрічаємося з одногрупниками, зідзвонюємося, ділимося досвідом.

За роки роботи в с. Риб’янцеве мій колектив й досі кращий в районі, а селу Риб’янцеве неодноразово було присвоєно звання самого спортивного села області.

За час роботи я виховав:

• 4 майстри спорту з гирьового спорту;
• 8 кандидатів у майстри спорту з гирьового спорту;
• 2 майстри спорту з армспорту.

Вісім разів сільська  футбольна команда під моїм керівництвом стала чемпіонами Новопсковського району.

П’ять моїх вихованців: Пронька А. В., Крищенко Ю. Ф., Скороход А. І., Мащенко С.І., Шепітьско С. А закінчили факультет фізичного виховання Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, Всі вони працюють за фахом.

Мені 60 і я не маю шкідливих звичок. Щоранку в мене пробіжка 15-20 км. Спорт для мене і є Життя.

З повагою
Жиряков Володимир Олександрович,
с. Риб’янцеве
Новопсковського району
Луганської області

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Валерії Пустовіт, випускниці 1998 року: історію творять люди

Учитись важко, а учить ще важче,
Але не мусиш зупинятись ти!
Як дітям віддаси усе найкраще,
То й сам сягнеш нової висоти!

П.Сингаївський

У житті кожної людини є періоди, які запам’ятовуються на все життя. У маленькому віці дитина поруч з батьками, близькими їй людьми, потім – перше знайомство з однолітками в дитячому садочку, вихователька, перша вчителька, доросле й невідоме майбутнє. Перед випускником школи стоїть нелегке завдання у виборі професії, яка приноситиме задоволення й радість. Часто свою думку нав’язують батьки, дуже рідко рішення приймають самі діти.

Мрія стати вчителем була в мене з першого класу, неабиякий вплив на цей вибір зробила перша вчителька. Деякий час я вагалася з обранням факультету, але неспокійні, бурхливі 90-ті роки зробили свою справу. У Луганську був тоді єдиний клас з поглибленим вивченням української мови й літератури (гімназія з’явилася пізніше), нас було всього семеро, двоє вступили на факультет української філології Луганського державного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка.

Часи тоді були складними, відродження нової країни, здобуття Україною суверенітету й незалежності, руйнування старих стереотипів мислення й керівництва. 17-річна молодь не могла знайти свого місця, та й обставини життя не в кожній родині були сприятливими. Саме першими друзями й наставниками стали викладачі інституту.

Історію творять люди. Хочу згадати професорсько-викладацький склад нашого факультету, які навчили володіти словом, мислити й розуміти дитячі душі.

Мені пощастило навчатися у таких відомих учених, як Маштабей Ольга Михайлівна, завжди усміхнена, неодмінно на високих підборах і – не для прикладу! – на перерві з цигаркою. Лекційний час завжди пролітав непомітно, матеріал подавався цікаво, не забувала й викладач робити „ліричні відступи”, а на екзамені полюбляла пожартувати над студентами. На жаль, не довелося прослухати курс історичної граматики, який мав читати Шарпило Борис Антонович, тієї зими його серце зупинилося.

З літературною Луганщиною познайомив професор Білогуб Іван Михайлович, ми ще й жили по сусідству, часто разом їздили до інституту. Пам’ятаю, як мене вразила бібліотека викладача – це була кімната в приватному будинку, повністю заставлена книжками в декілька поверхів. Під час лекції він багато розповідав про часи, коли говорити українською мовою прирівнювалося до злочину, про письменницькі зустрічі, студентські байки.

Зацікавив історією української літератури ХІХ ст. викладач кафедри української літератури, Міхно Олексій Андрійович, учасник війни, колишній декан факультету. Завжди стриманий, суворий ззовні, здавалося, що він заглиблений у себе, але як тільки заходив до студентської аудиторії й починав говорити чистою, літературною українською мовою, все оживало й поруч з тобою були герої літературних творів.

Спочатку було слово… Кафедра української мови з незмінною завідувачкою Терновською Тамарою Петрівною. Вона читала багато курсів, завжди чітко, лаконічно подавала складний матеріал, а на студентських вечорах усі з замиранням серця слухали українські народні пісні в її виконанні.

Нас готували до викладання української мови й літератури в школі, тому й курсам методики викладання надавалося особливе значення. Знаю зі свого педагогічного досвіду, як важко навчити студентів писати конспекти уроків, добирати матеріал, розподіляти його на 45 хвилин навчального часу. Азам учительської праці, майстерності філолога, тонкощам методичних прийомів – цьому навчила викладач Колесникова Єлизавета Іванівна.

Вдячним словом хочу згадати професора Сікорську Зінаїду Степанівну, декана факультету. Ні для кого не є секретом, що всі боялися іспиту зі старослов’янської мови й виклику до декана на бесіду. Для мене цей образ асоціювався зі Сніговою королевою – струнка постава, впевнена хода, пронизливий погляд, інтелігентність, вихованість у всьому. Але годі шукати викладача університету, який міг так навчити любити свою мову. Ми почали співпрацювати з Зінаїдою Степанівною на другому курсі мого навчання. Спочатку це була курсова робота з української мови на матеріалі поетичної спадщини Б. Грінченка, потім – перші наукові спроби пера. Звичайно, важко назвати студентські тези великим відкриттям, але пам’ятаю, як мене навчили з повагою ставитися до роботи зі словом. У Б. Грінченка в оповіданні „Каторжна” згадується слово хустка. Здавалося б, ну що цікавого? Професор З. Сікорська відправляє мене до словників (тоді інтернет-ресурсів не було, годі й літератури українознавчого спрямування було знайти), я вже не пам’ятаю скільки їх було, нервувала страшенно, ображалася на керівника, чому вона з мене знущається, і наскільки великим було моє здивування, коли з’ясувалося необхідне тлумачення в обраному контексті.

Минуло багато років, я сама вже керую магістерськими роботами й кандидатськими дисертаціями, але завжди пам’ятаю ті години творчої співпраці. Робота іноді поглинала так, що ми забували про час, мій керівник діставала свій обід, принесений з дому, і ділила його зі мною навпіл, при чому мені віддавала завжди більший шматок. Не завжди тихо й спокійно писалися якісь рядки, на свій острах я вдавалася до суперечки з професором, і якщо я могла довести ту чи іншу точку зору, Зінаїда Степанівна «здавалася». Завдяки її наполегливості я змогла виступити з доповідями на науково-практичних конференціях у Києві, Тернополі, Запоріжжі.

Час навчання спливав швидко, треба обирати тему дипломної роботи. Зінаїда Степанівна запропонувала досліджувати національно-культурний мовний компонент у структурі художнього тексту на матеріалі історичного роману Д. Мордовця. Після успішного захисту й рекомендації до вступу до аспірантури пройшло три роки. Тема дипломного дослідження переросла в кандидатську дисертацію, я стала кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри української мови та літератури Східноукраїнського національного університету, потім доктором філологічних наук і професором, але завжди із вдячністю згадую своїх Учителів.

Валерія Пустовіт,
доктор філологічних наук,
професор кафедри української мови та літератури
Східноукраїнського національного університету
імені Володимира Даля,
(1993 – 1998 рр. навчання)

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Рєзнікова Сергія Миколайовича, випускника Старобільського факультету ЛНПУ 2005 року

Після закінчення 9-ти класів Половинкинської середньої школи в 1998 році я вступив до університету на спеціальність «Фізичне виховання».

Ми були першими студентами Старобільського факультету. Під час вступних екзаменів конкурс був по три особи на місце, згадую, що після того як оголосили списки майбутніх студентів моїй з батьками радості  не було меж. Першим куратором групи  був Ливацький О.В., вважаю, що саме він прищепив нам бажання навчатися та здобути професію вчителя.

Спочатку всі групи факультету навчались на базі Старобільської школи № 2, а після пар та під час відпрацювань ми займались будівництвом аудиторій та кімнат гуртожитку: ми руйнували стіни, виносили старі радіаторні батареї та заносили на 5-й поверх нові.  Навіть ці нелегкі часи викликають гордість, що саме я та мої однокурсники будували теперішнього красеня, прикрасу міста.

Група «ФВ-9», так ми називались, була дуже дружньою, про що красномовно свідчить той факт, що і сьогодні  ми підтримуємо зв’язок, хоча багато випускників знаходяться далеко за територією Старобільського району.

З захопленням та краплиною смутку згадую про студентські роки, про пари до 6 вечора, про відпрацювання, екзамени та контрольні роботи.

З викладачів чомусь найбільше запам’ятались Поплавський (ТМФВ), Штана (гімнастика, ТМФВ) та Шкурін (педагогіка).

Під час навчання я займався легкою атлетикою, був членом збірної команди Луганської області, учасником Всеукраїнської універсіади.

Найбільше зі студентських змагань  запам’ятались виступи за команду Старобільського факультету в змаганнях з кросу та спортивного тестування. На той час наша команда (під керівництвом все того ж Ливацького О.В.) була непереможною. Студенти факультету ставали переможцями в легкій атлетиці, волейболі, плаванні, силовій підготовці.

В 2003 році, будучи студентом 3 курсу, я виконав норматив Майстра спорту України.

На сьогоднішній день працюю головним спеціалістом відділу сім’ї, молоді та спорту Старобільської райдержадміністрації та тренером з легкої атлетики в Старобільській дитячо-юнацькій спортивній школі.  Мої учні (Носаль Михайло, Бошняк Валентин) є призерами всеукраїнських змагань.

Робота в райдержадміністрації і ДЮСШ тісно пов’язана з моїми навичками, набутими за час навчання в університеті.

Одружений я також  на випускниці Старобільського факультету ЛНУ Рєзніковій (Нікітіній) Вікторії.

В день 95-річчя навчального закладу  від усього серця бажаю процвітання, добробуту  та миру, викладачам – здоров’я та терпіння, студентам – шари, а майбутнім абітурієнтам – вступити на омріяну спеціальність!

З повагою
Рєзніков  Сергій Миколайович,
м. Старобільськ

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Привітання Лідії Федорівни Флетчер, випускниці факультету української мови і літератури 1978 року

Лідія Федорівна – вчитель. Після закінчення Луганського педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка вона повернулася в рідне місто Старобільськ і вчить дітей української мови та літератури.

Вона не просто вчитель словесності. Вона – поетеса. Писати вірші почала ще в школі. Писала і в студентські роки. Своїми вчителями вважає поетів Івана Савича та Івана Михайловича Світличного. На їх поезії вона вчилася віршуванню, до них зверталася за порадою і допомогою.

«Учителем школа стоїть» – писав Іван Франко. Це твердження не викликає сумнівів і нині. Сучасний навчально-виховний процес  тримається на вчителеві – творчій гуманній особистості, яка має високу фахову підготовку. Саме таким закладом, який надає майбутнім вчителям високу фахову підготовку і є Луганський національний університет імені Тараса Шевченка – один з найвідоміших навчальних закладів України.  Створений на початку ХХ століття (1921р.) університет нині відзначає свій 95-річний ювілей. ЛНУ має своє неповторне обличчя, виховує людей з особливою пробою освіченості, патріотизму, духовності. Гордістю навчального закладу – його студенти й викладачі. А величезна армія випускників на все життя залишається його палкими шанувальниками й патріотами.

Сумнівів у виборі професії для мене не існувало. Ще навчаючись у школі, я чітко знала, що стану вчителем української мови і літератури. Цьому сприяло насамперед те, що я виховувалась у родині вчителя. Мій батько, Сердечний Федір Михайлович, був учителем української мови і літератури, знав безліч віршів, прислів’їв, казок, а ще мав розкішний голос і дуже часто співав українські народні пісні. Змалку я була залюблена в чарівну українську пісню й живу українську народну мову – це й вирішило мій вибір. Найкращім навчальним закладом, який готував учителів, був Ворошиловградський державний педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченка, до якого я й вступила на факультет української мови і літератури. Пригадую, як  вперше побачила величну червону споруду, високі стелі, колони, розкішні сходинки – все це зачаровувало, вражало, вимагало відповідати певним нормам і правилам, якось підтягувало кожного з нас.

І ось ми – студенти. Слухаємо лекції, просиджуємо в читальній залі, знайомимося з викладачами. Хочеться відзначити високу педагогічну культуру, професійність, людяність викладачів, які давали нам знання, поштовх до розвитку, до самовдосконалення. З любов’ю й легким смутком (ніколи вже не повернуться ті прекрасні юні літа) згадую нашу групу, колектив викладачів, які працювали з нами. Поклоніння, захоплення й повагу викликали викладачі: Сікорська, О.М. Маштабей, Б.А Шарпило.

Куратором групи був Зеленько Анатолій Степанович, людина високопорядна, добра, з енциклопедичними знаннями, з живим народним мовленням,- він був зразком для всіх студентів.

Цікава історія пов’язана з Б.А. Шарпило. Для мене це була людина- легенда. Справа в тому, що прізвище Б.А. Шарпила я чула з дитинства, дуже часто повторювалося воно в нашій родин. Мій батько, повернувшись з війни, навчався в Старобільському учительському інституті, директором і викладачем в якому був на той час Б.А. Шарпило. Батько згадував його як дуже порядну, чесну, чуйну, доброзичливу людину, яка завжди допоможе, дасть пораду, ніколи не залишить в біді. Багато розповідав, що жили вони на одній вулиці, Борис Антонович квартирував неподалік від нашого дому, і тому вони дуже добре знали один одного.

І уявіть, як цікаво мені було зустрітися з цією легендарною людиною. Пам’ятаю перші враження: шляхетність, професіональність, мудрість, досконалість, людяність. Звісно, я передала привітання від моєї родини, а Борис Антонович розпитував про батька, про родину, бажав мені стати справжнім учителем і продовжувати династію учителів. Ці слова стали мені дороговказом на все життя. Такі позитивні люди, наче сонце освітлюють все навкруги і віддають свою життєдайну енергію оточуючим.

Багато часу промайнуло з тієї пори, та живе й розцвітає наш рідний навчальний заклад – Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка.

Я патріот своєї «alma mater», я завжди слідкую за її розвитком та вдосконаленням, радію її перемогам і досягненням.  Щасти тобі, шановна «alma mater»! Ти завжди для нас, тоїх студентів,- величний храм освіти, джерело мудрості й натхнення на все життя.

З нагоди 95-річчя щиро вітаю викладачів, студентів і всю університетську діаспору Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Бажаю щастя, величезних життєвих сил, творчих злетів, завзяття, духовної снаги та гідного визначення ваших справ. Хай у серці панує любов, у справах – мудрість, а в кожній оселі – мир і злагода.

З ювілеєм, шановна « alma mater»!

З повагою та любов’ю
Лідія Флетчер,
м. Старобільськ

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Вітання від Мельник Тетяни Леонідівни

У 2001 – 2004 рр. вона проходила навчання в Інституті післядипломної освіти Луганського національного педагогічного університету, отримала спеціальність «Біолог, викладач біології».

Я мріяла пов’язати свою долю з біологією ще з дитинства. Біологія – мій улюблений шкільний предмет. Але, так як закінчувала школу в «голодні» 90-ті,  в сім’ї не було коштів на моє навчання далеко від дому. Таким чином, свою першу вищу освіту я отримала в Слов’янському державному педагогічному інституті (тепер уже університеті) на факультеті «Дефектологія». Після випуску роботу знайти було дуже складно (щорічно факультет випускав близько 70 фахівців, а розумово відсталих дітей, Слава Богу, не так вже й багато). Мені пощастило потрапити у вже рідну Краматорську загальноосвітню школу № 12 на посаду вчителя-дефектолога.

Через 1,5 року у мене з’явилася можливість отримати другу освіту. І, о диво, моя дитяча мрія здійснилася, я стала студенткою ЛНПУ! Я працювала і вчилася. Час сесій пам’ятається мені як кращі роки моєї юності! Я з трепетом слухала кожне слово викладачів, складала найдокладніші конспекти, адже прекрасно розуміла, що ці знання я зможу реалізувати на практиці (вже з першого курсу мені в школі довірили читати біологію).

Вже 16-й рік я працюю в школі, все ще закохана в свій предмет, і цю любов я прищеплюю своїм учням. Багато моїх випускників пов’язали своє життя з медициною, а одна учениця пішла по моїх стопах – стала студенткою ЛНПУ і теж буде вчителем біології. Мої учні займають призові місця на міських олімпіадах з біології, беруть активну участь у Всеукраїнських природознавчих конкурсах.

Найяскравіший спогад за весь час навчання – це відвідування анатомічного музею! Кожне заняття в стінах музею – свято! Пам’ятаю, як на заняттях з анатомії ми вивчали кожну кістку скелета. Моєю улюбленою дисципліною була генетика. Я дуже вдячна всьому педагогічному колективу ЛНПУ за їх нелегку працю, за ті знання, які вони так щедро дарують студентам!

Хочу привітати колектив мого улюбленого університету з 95-річчям! Бажаю міцного здоров’я, миру, благополуччя, високих зарплат, допитливих і обдарованих студентів, нових відкриттів! І, звичайно ж, якнайшвидшого повернення в рідні стіни ЛНУ ім. Тараса Шевченка, в УКРАЇНСЬКИЙ ЛУГАНСЬК !!!

З повагою
Мельник Тетяна Леонідівна,
м. Краматорськ

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Вітає університет та пригадує студентські роки випускниця факультету фізичного виховання 1974 року.

Столярова Валентина Петрівна – учитель вищої кваліфікаційної категорії, Відмінник народної освіти УРСР, учитель-методист.

Дорогий мій університет, вітаю тебе з 95-річчям! Радію можливості освідчитись тобі в любові та відданості до вчительської професії. Вже 42-й рік я працюю вчителем фізичного виховання в Старобільській гімназії й постійно вдосконалюю себе як педагога.

Роки навчання у інституті залишили у моєму серці яскраві спогади:

• праця у колгоспі на I та III курсах сприяла дружбі у групах, вчила співпрацювати. Було дуже весело;
• підготовка та виступ на парадах 1 травня та 7 листопада. Ми з гордістю йшли і раділи цим миттєвостям;
• туристичний похід, де співали пісні під гітару;
• залік з плавання, на якому був стрибок у воду з 5-метрової вишки, страх стрибаючих та веселий сміх спостерігаючих;
• лекції у 505 аудиторії, де збирався весь курс (чотири групи по 25 студентів). Це була гарна можливість поспілкуватись;
• заняття з анатомії, де необхідно було показувати нерви та м’язи на законсервованому тілі. Спочатку було страшно;
• заняття з фізіології – вивчали рефлекси на жабах;
• цікаві заняття та лекції зі спортивних дисциплін;
• каток біля гуртожитку та стадіону, де ми любили кататися (ковзани факультет видавав кожному);
• кімната у гуртожитку на 7 чоловік, життя, навчання та спілкування в якій було веселим і цікавим.

Я хочу низько вклонитися своїм викладачам: Шутвинову В.П., Ковалько В., Шовгуру В.П., Круглому С.В., Думіну Є.Я., Колоту Г.А., Коломиєць А.М., Шевцову В.Г. та іншим, які дали мені якісні знання, та прищепили бажання завжди вдосконалювати себе.

З найкращими побажаннями
Столярова Валентина Петрівна,
м. Старобільськ

∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼∼

Напередодні 95-річчя ЛНУ своїми спогадами про студентські роки поділилась випускниця нашого університету, заслужений учитель України Маркович Клавдія Іванівна.

Клавдія Іванівна не просто вчитель з великим стажем, вона вчитель, як кажуть, “від Бога”. Її цінували колеги, любили учні, поважали батьки учнів. Її багаторічна  педагогічна праця – 44 роки – гідно оцінена. Вона вчитель математики вищої кваліфікаційної категорії, “Відмінник народної освіти України”, заслужений вчитель України, нагороджена орденом “Знак Пошани”.

Закінчивши Старобільську першу українську жіночу середню школу в 1949 році, Клавдія Іванівна вступає до Старобільського вчительського інституту на фізико-математичний факультет. Закінчивши його з відзнакою, вона була зарахована на третій курс фізмату Луганського педінституту і одночасно направлена ​​на роботу в Борисівську ПСШ Троїцького району, де працювала один навчальний рік. Наступні п’ять навчальних років, з 1952 по 1957 рік, вона директор і вчитель математики Байдівської  ПСШ. У Шульгінську середню школу вона прийшла вже маючи диплом педінстітуту з відзнакою і певний досвід роботи в сільській семирічці.

У Клавдії Іванівни залишилися найтепліші спогади про час, проведений в інституті:

• У нас на факультеті були чудові викладачі. Найбільше мені запам’яталися заняття з курсу елементарної математики та методики її викладання, які викладав педагог-математик, кандидат педагогічних наук, професор Лев Михайлович Лоповок, заняття з фізики з Пантелєєвим, математики з Корольовим.

 Але найбільше мені запам’яталося наше спілкування, як ми з дівчатками збиралися в гуртожитку і співали пісні. Ми були дуже дружні, ніхто ніколи один одному не заздрив, а завжди тільки підтримував і допомагав.

Цього року університету виповнюється 95 років і Клавдія Іванівна передала свої вітання студентам і співробітникам вишу:

• Від усієї душі вітаю Університет з цим чудовим і дуже важливим святом. Дуже хочеться побажати студентам і співробітникам міцного здоров’я, щоб працювати і вчитися в повну силу. Завжди жити за принципом – якщо хочеш дати щастя іншому, спочатку будь щасливий сам. Викладацькому складу і всім працівникам університету хочу побажати творчих успіхів, натхнення, дружної атмосфери в колективі! І, найголовніше – миру!

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка пишається своїми випускниками, а Клавдія Іванівна – найкращий приклад для гордості та наслідування!

Прес-центр ЛНУ