Всеукраїнський день вишиванки

19.5.2021

Факультет української філології та соціальних комунікацій відзначає Всеукраїнський день вишиванки.

Стало доброю традицією у третій четвер травня відзначати Всеукраїнський день вишиванки.

Вишиванка – це не просто одяг та модний тренд, це душа української нації. Вона є традиційним символом здоров’я й краси, щасливої долі й родинної пам’яті, любові й вірності. Вишиванка – національна святиня, генетичний код українця, бо символізує і несе у собі духовне багатство, мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Вишивати сорочку – означало очищати душу. Всім відомі слова Дмитра Павличка:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Відомо, що вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію. Для наших предків це був як повсякденний, так і святковий одяг. Самобутність української вишиванки дозволяє вдягати її на свята, до церкви, дні народження, весілля та інші важливі події в житті кожної людини.

Українська дівчина спочатку одягала сорочку, на неї – спідницю чи плахту, потім запаску, зав’язувала поясом і наостанок – карсетку. На ноги – чобітки або ошатні черевики, на голову – віночок, на шию – намисто, дукачі.

Тканина сорочки, вишивка і навіть колір ниток, уважалося, мали чарівну силу. Виготовляли полотно за допомогою прядок, мотовил, веретен, станків для ткання і прикрашали їх магічними знаками сонця, поля, води. Ці знаки нібито відлякували злі, ворожі сили, хвороби, нещастя. Тож так ткання з рук давніх ткаль виходило, як зачароване на добрі діяння. Потім сорочку вишивали, і шитво теж було не простим: серед ниток була нитка червоного кольору, бо цей колір вважають чарівним оберегом. І не тільки червоні нитки, а й усі магічні знаки та символи, що захищають людину, називають оберегами.

Сьогодні дедалі більше чоловіків і юнаків починають носити сорочки-вишиванки. Серед жінок і дівчат також з’явилося більше сучасного одягу з вишиванками. Таке повернення традицій збагатить сучасний духовний світ кожного українця.

Не можна не згадати також про український вишитий рушник, який символізує гостинність, доброзичливість, чистоту почуттів, безмежну любов до своїх дітей. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Рушник уособлює не лише естетичні смаки українців, але є також своєрідною візитівкою, а точніше – обличчям оселі, а відтак і господині. Колись казали, що дівчина, котра вишила в житті хоч один рушник, не може бути байдужою.

Змалечку кожному відома пісня ,,Про рушникˮ Андрія Малишка:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Здавна у народі говорили: ,,На рушник стати – навік друга знайтиˮ, ,,Дім без рушників, як сім’я без дітейˮ. Тож хай стелиться Вам доля рушниками!

Традиційно в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка проводяться такі конкурси: виставка-конкурс ,,Веселкою сплелися кольориˮ, конкурс ,,Вишиванка своїми рукамиˮ, фотоконкурс ,,Моя родина у вишиванці 2021ˮ. Студенти, викладачі, співробітники університету беруть участь у конкурсах з метою збереження і використання вишиванки як унікального феномену культурного надбання українського народу, популяризації традиційного декоративно-прикладного мистецтва, звичаїв та традицій.

Будьмо українцями! Будьмо красивими, здоровими, мудрими!

За інформацією ФУФСК