Українська писемність у контексті слов’янської (до Дня слов’янської писемності і культури)

22.5.2020

Факультет української філології та соціальних комунікацій відзначає День слов’янської писемності і культури.

День слов’янської писемності і культури українці разом з іншими слов’янами відзначають щорічно 24 травня, у той же день, коли церква вшановує пам’ять рівноапостольних Кирила і Мефодія, які своєю просвітницькою діяльністю донесли слов’янському світу слово Боже зрозумілою їм мовою. Відомо, що солунські брати на прохання моравського князя Ростислава та за велінням візантійського імператора Михайла ІІІ приблизно у 863 р. прибувають до Великої Моравії, де разом зі своїми учнями організовують слов’янську християнську церкву й роблять переклад богослужбових книг із грецької та частково латинської мов на мову слов’янську. Великою заслугою цих сподвижників є набуття слов’янською мовою (868 р.?) статусу церковної з дозволу папи Римського Адріана ІІ. З цього часу слов’янська писемність і мова починають розповсюджуватися на теренах слов’янських держав.

,,Золотий вікˮ старослов’янської писемності припадає на часи царювання болгарського царя Симеона (893-927 рр.) і пов’язаний з просвітницькою діяльністю учнів Кирила і Мефодія.

У зв’язку з офіційним прийняттям Києвом християнства в 988 р. слов’янські абетки глаголиця і кирилиця й церковнослов’янська мова в її давньоукраїнському (давньокиївському) ізводі почали активно поширюватися на землях Київської Руси, потрапивши також до білорусів і росіян. Згодом, як відомо, глаголиця виходить з ужитку й поступається кирилиці, яка стає панівною графічною системою в Україні-Руси. Найвідомішою пам’яткою цього періоду є знамените Остромирове Євангеліє (1057 р.), у якому під староболгарським тлом можна знайти багато рис тодішньої живої розмовної української мови.

За період свого існування в Україні слов’янська кирилиця зазнає суттєвих змін: по-перше, спрощується саме письмо: від уставного до півуставного і врешті-решт, до скорописного; по-друге, зменшується кількість графічних знаків через невідповідність деяких з них звуковому складу української мови. Розвиток друкарства також вплинули на подальшу реформу кириличної абетки, результатом чого стала поява так званого гражданського шрифту – ,,гражданкиˮ. Цей шрифт був уперше застосований у друкарстві митрополитом Київським Петром Могилою та остаточно запроваджений у Росії  Петром І у 1708-1710 роках для друку світських видань у часи першої реформи російського письма. Отже, передвісником цих змін був знаменитий український церковний, політичний і освітній діяч та реформатор, організатор і засновник Києво-Могилянської академії Петро Могила. До того ж ці зміни вплинули й на реформування інших слов’янських графічних систем, які використовували кирилицю.

Українська графічна система, заснована на реформованій кирилиці, у подальшому стає чинником національної єдності та самоідентифікації українців, незважаючи на різні азбучні війни в Галичині в XIX ст., на накидання нам непотрібної ярижки, на розповсюдження думки російськими шовіністами, про те, що українська мова – це ,,зіпсованийˮ полонізований варіант одного з наріч так званого ,,общерусского языкаˮ тощо. Наша українська писемність як у минулому, так і в сьогоденні, звичайно ж, є доказом і показником самодостатньої й високоінтелектуальної національної культури, а тому сподіваємося й віримо, що й надалі вона продовжуватиме свій розвиток у загальнослов’янському та європейському цивілізаційних напрямах.

Анатолій Найрулін, доцент кафедри української філології
та загального мовознавства ФУФСК