Конкурс поезій, присвячений творчості Тараса Шевченка

13.3.2018

Підведено підсумки конкурсу поезій, присвячених Тарасу Шевченку. 

“Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі…” Слова Ліни Костенко якнайкраще промовляють про магію мистецтва, про його здатність зачіпати найтонші струни душі. І щоразу, коли поетичні рядки не лише викликають емоцію та спонукають до роздумів, а ще й надихають на створення віршів, стається справжнє диво – диво творчості. Про цю здатність Шевченкових рядків – доторком генія відкривати таланти – свідчать роботи учасників конкурсу поезій, присвячених митцю.

У Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті української філології та соціальних комунікацій відбувся конкурс поезій, присвячених Тарасу Шевченку, який проводився з нагоди 204-ї річниці від дня народження митця. У конкурсі брали участь викладачі і студенти Старобільського гуманітарно-педагогічного коледжу, факультету природничих наук, навчально-наукового інституту економіки та бізнесу, Рубіжанського політехнічного коледжу імені О. Є. Порай-Кошиці, Кадіївського педагогічного коледжу, факультету української філології та соціальних комунікацій.

Під час оцінювання конкурсних робіт враховувались оригінальність, розкриття задуму, поетика.

Переможцями конкурсу стали:

1 місце

Надія Демчук, студентка 1 курсу (на базі 11 класів) спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» ВП «Старобільський гуманітарно-педагогічний коледж ЛНУ імені Тараса Шевченка».

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко – син свого народу,
Якого пам’ятають всі й завжди.
Боровся він за волю і свободу,
Своєю працею народ підняв з біди.

Ламала люта доля, та не здався,
Життя тяжке корило, але він
Лихих жорстоких жартів не злякався,
Не падав, піднімався і з колін.

У душах сіяв віру і надію,
Добро і силу, мужність і любов.
Він був з народом, свято в нього вірив,
Допоки в жилах пульсувала кров.

2 місце

Наталія Володимирівна Войтенко, викладач ВП «Старобільський гуманітарно-педагогічний коледж ЛНУ імені Тараса Шевченка»

Великими звичайні не бувають…

 Зрощений пахучими садами
Що Вкраїну навесні квітчають,
Бога поцілований устами.
Великими звичайні не бувають.

Бачив небо, виткане зірками,
Чув, як душі тихо розмовляють,
Сни ловив несмілими руками.
Великими звичайні не бувають.

Не просив у долі щастя він.
У житті герої всі страждають…
Сонце сяє їм й гримоче грім.
Великими звичайні не бувають.

Його серце сповнене добра
Його думка світла оживає,
А в душі бринить, немов струна:
«Великими звичайні не бувають».

В боротьбі, вистроченій словами,
Що ніколи сенсу не втрачають,
Жить хотів. Тож, недарма лунає:
«Великими звичайні не бувають».

Він великим став, бо був звичайним.
Хай завжди усі це пам’ятають.
Його зірка світить сонцесяйно.
Великими звичайні бувають.

Анастасія Горбань, студентка 2 курсу факультету української філології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Послання Кобзарю

Ти правду висвітлив святую:
За що пролито кров людськую,
За що наш праведний народ,
Лиш прагнучи омріяних свобод,
Страждав не рік, не два, а вічність
Та захищав свою величність.
Для мене Ти – взірець свободи.
Яка ж велика насолода
Читати те, що не вмирає.
Нехай же правда процвітає!
Ми гідно будемо нести
Твій заповіт, Твої старання,
Бо пам’ятаєм те, що Ти
Поніс тяжкеє покарання
За нас усіх, за синів Божих,
За всі гріхи, за те, що ми
Упали духом… Нас прости.

3 місце

Анна Кучерова, студентка 3 курсу (на базі 9 класів) спеціальності «Дошкільна освіта» ВП «Старобільський гуманітарно-педагогічний коледж ЛНУ імені Тараса Шевченка».

 «Свою Україну любіть, Любіть її…», –
Ці пророчі слова ми пригадуєм знову,
І на крилах надії
Летить Шевченкове слово.

Воно заряджає наші мрії-перлини,
Примушує жить і творить щохвилини.
І щоб пам’ятали історію діти,
Доносить нащадкам свої заповіти.

Свій край захищать, берегти його спадок,
В якому ще сховано безліч відгадок,
І мову любити свою солов’їну,
Як матінку рідну, як рідну дитину.

Й розтануть (ми вірим!) серця, скуті снігами,
Й осяють думки золотими вінцями,
І воскресне земля, розцвітуть диво-квіти,
І втілим в життя ми його заповіти.

«Свою Україну любіть, Любіть її…», –
Ці пророчі слова ми пригадуєм знову,
І на крилах надії
Летить Шевченкове слово.

Воно заряджає наші мрії-перлини,
Примушує жить і творить щохвилини.
І щоб пам’ятали історію діти,
Доносить нащадкам свої заповіти.

Свій край захищать, берегти його спадок,
В якому ще сховано безліч відгадок,
І мову любити свою солов’їну,
Як матінку рідну, як рідну дитину.

Й розтануть (ми вірим!) серця, скуті снігами,
Й осяють думки золотими вінцями,
І воскресне земля, розцвітуть диво-квіти,
І втілим в життя ми його заповіти.

Анастасія Купцова, студентка 1 курсу спеціальності «Біологія» факультету природничих наук.

«Свою Україну любіть, Любіть її…», –
Ці пророчі слова ми пригадуєм знову,
І на крилах надії
Летить Шевченкове слово.

Воно заряджає наші мрії-перлини,
Примушує жить і творить щохвилини.
І щоб пам’ятали історію діти,
Доносить нащадкам свої заповіти.

Свій край захищать, берегти його спадок,
В якому ще сховано безліч відгадок,
І мову любити свою солов’їну,
Як матінку рідну, як рідну дитину.

Й розтануть (ми вірим!) серця, скуті снігами,
Й осяють думки золотими вінцями,
І воскресне земля, розцвітуть диво-квіти,
І втілим в життя ми його заповіти.

Бажаємо творчих успіхів!

Ірина Бойцун,
доцент кафедри української літератури