В пам’ять видатної землячки

8.11.2016

8 листопада виповнюється 80 років з дня народження видатної землячки  Надії Світличної.

Сьогодні  виповнюється 80 років з дня народження журналістки, відомої правозахисниці та громадської діячки, подвижниці руху шістдесятників в Україні, члена Української гельсінської групи та  Закордонного представництва Української Гельсінської групи, редактора-укладача «Вісника репресій в Україні» (США), лауреата премії імені Василя Стуса, державної премії імені Тараса Шевченка, нагородженої орденом Княгині Ольги, нашої землячки  Надії Олексіївни Світличної.

Народилася  Надія Олексіївна 8 листопада 1936 року в селі Половинкине Старобільського району на Луганщині. Та, на жаль,  прожила вона на рідній землі не все своє життя. Передумовою цього стала заява-відмова від громадянства, яку вона надіслала  до ЦК КПУ восени 1976 року, мотивуючи цей крок жорстокою розправою над Левком Лук’яненком, Петром Григоренком, В’ячеславом Чорноволом, Василем Стусом, Стефанією Шабатурою та іншими. І вже через два роки журналістка виїхала спочатку в Рим, а 8 листопада того ж року виїхала до  США, де і прожила  до кінця свого життя. Там вона працювала в Українському музеї  Нью-Йорку, редагувала жіночий журнал «Віра», була перекладачкою в Гарвардському університеті, працювала в Українській редакції Радіо «Свобода».

Надія Світлична була  надзвичайно віддана своїм друзям. Допомагала чим могла, любила робити маленькі й несподівані приємності навіть малознайомим людям, коли бачила, що вони розгублені, впали у відчай.  Вона повертала їм бажання жити, повертала надію.  ЇЇ ім’я назавжди поєдналося з когортою славетних постатей України: Аллою Горською, Василем Стусом, В’ячеславом Чорновілом, Василем Симоненко, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Олексою Тихим і щонайперше, з братом — Іваном Світличним, незламним борцем за волю України, письменником, літературознавцем, перекладачем.

«Я просто людина, життя подарувало мені щастя спілкуватися з широким колом творчих людей, і репресії проти них я сприймаю як репресії проти мене», − говорила вона.

Померла Надія Світлична 8 серпня 2006 року в м. Матаван, що в  США. Та,  все ж таки,  вона повернулася на Батьківщину − її поховали на рідній землі, в Києві, на Байковому цвинтарі.

Її шанували й любили. Й не лише як символ 60-х, мужню дисидентку, яка не побоялася піти за правду в ГУЛАГ. Її любили як Людину, яка завжди випромінювала добро.

У 2008 році тоді ще на Старобільському факультеті  ЛНУ імені Тараса Шевченка було встановлено меморіальну  дошку в пам’ять  Надії Світличної, де написано  слова  правозахисниці «…. і кожне життя унікальне і є часткою історії народу» .

Життя Надії Світличної варто того, аби про неї знали, пам’ятали, писали книги та знімали фільми. Адже усім своїм життям Надія Світлична доводила, що відродження та розбудова України неможливі без відданої праці всіх нас.

Ірина Бахмет, прес-центр

 ЛНУ імені Тараса Шевченка